Всеукраїнська фармацевтична палата пропонує вихід із ситуації, яка склалася в аптечному сегменті

— На мою думку, серед останніх законодавчих ініціатив найбільш прийнятним є законопроект № 8591, тому що це перший в історії української законотворчості документ, спрямований на захист права пацієнта на якісну фармацевтичну послугу, оскільки передбачає запровадження кваліфікаційних вимог до власників аптечних закладів.

Крім того, цей законопроект спрямований на попередження монополізації аптечного ринку, яка призведе, а в багатьох випадках уже призвела, до незворотних наслідків, таких як зменшення кількості аптечних закладів у сільській місцевості, закриття аптек комунальної форми власності та нівелювання соціальної складової фармацевтичної діяльності.

— Цей законопроект викликав бурхливу реакцію з боку громадських організацій та спілок, засновниками яких є власники національних аптечних мереж. Після реєстрації документа у Парламенті вони застосували ганебні та неприйнятні засоби тиску на законодавців. Це й залякування населення через ЗМІ повідомленнями щодо масового закриття аптек та колапсу фармацевтичного ринку у разі ухвалення законопроекту. І публічні заяви про добровільну відмову від маркетингових угод та розсилка українським фармацевтичним виробникам декларації щодо цих намірів. Й організовані акції протесту біля стін державних органів із демонстративним викиданням білих халатів на смітник, що для справжнього фармацевтичного працівника є неприйнятним, адже білий одяг професіонала охорони здоров’я символізує чистоту цієї професії.

Громадянське суспільство, народні депутати України, члени Уряду — усі разом повинні усвідомити, що мовчки спостерігати за процесами, які нині відбуваються в роздрібному сегменті фармацевтичного ринку, — це бути співучасником перетворення аптеки із закладу охорони здоров’я на звичайний магазин та створення сприятливих умов для монополізації аптечного ринку декількома його учасниками. При цьому фармацевтичний працівник так і залишиться кріпаком з дипломом, замість того, щоб стати членом медичної команди.

— На мою думку, поточний стан справ у аптечному сегменті викликаний низкою чинників. Безумовно, серед них — тотальне нехтування власниками аптечних закладів вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) у частині кваліфікаційних вимог до персоналу.

Головним негативним фактором впливу на роздрібний сегмент я вважаю застосування різноманітних методів стимуляції продажу рецептурних ліків з боку виробників та постачальників.

До того ж на даний час лікарі та аптечні працівники часто нехтують вимогами наказу МОЗ України від 19 липня 2005 р. № 360 щодо правил виписування та відпуску ліків рецептурного статусу.

Усе це стало можливим завдяки тому, що орган влади, наділений повноваженнями здійснювати ліцензування та контроль у сфері обігу лікарських засобів, роками «удосконалював та адаптував» аптечну практику відповідно до вимог бізнесу, внаслідок чого аптека перетворилася на крамничку з продажу ліків.

Окрема проблема — існування заочної форми підготовки фармацевтичних кадрів. Наголошую, що така форма навчання в розвинених країнах світу відсутня, вона залишилася лише в окремих країнах — колишніх республіках СРСР. Це й не дивно. На сьогодні більшість роботодавців не задоволені якістю фармацевтичної освіти в України. Принаймні про це свідчать результати опитування, яке відбулося під час конференції «Аптеки світу–2018».

На сьогодні ²/₃ студентів, які здобувають ступінь спеціаліста/магістра фармації, навчаються на заочній формі. При цьому спостерігається соціально-правова нерівність студентів денної та заочної форм навчання.

Так, здобувачі вищої освіти денної форми навчання складають ліцензійні іспити Крок 1 і 2 «Фармація». У разі якщо студент не склав «Крок 1», він не допускається до наступної екзаменаційної сесії та відраховується як такий, що не виконав навчальний план. Якщо студент денної форми навчання не склав «Крок 2», то він допускається до складання державних випускних іспитів. Але навіть при позитивному результаті такий студент не отримує диплом, допоки не складе успішно «Крок 2». Повторно цей іспит можна складати не раніше, ніж через рік після першої спроби.

Що ж стосується студентів заочної форми навчання, то досі вони складали лише пілотний іспит «Крок 1» «Фармація». За негативні результати студенти заочної форми навчання не відраховані. Така ситуація призвела до того, що частина студентів денної форми навчання упродовж 2–4-го років навчання перевелися на заочну форму для того, щоб не бути відрахованим за негативний результат іспиту «Крок 1» та не складати «Крок 2». На мою думку, в Україні навмисно створений й нині лобіюється освітній сервіс з підготовки кадрів для мережевих торгових точок.

— Зверніть увагу, упродовж останніх 10 років термінологія, якою користуються представники фармацевтичного бізнесу, змінилася. З’явилося новомодне слово «ритейл», що означає роздрібний продаж. Це є найкращим віддзеркаленням процесів, що відбуваються в роздрібному сегменті фармацевтичного ринку.

Cтаном на 1.01.2019 р. в Україні налічується 20 600 аптечних закладів, з них:

• виготовлення ліків в аптечних умовах здійс­нюють близько 300 суб’єктів (менше ніж 2% від їх загальної кількості);
• забезпечення населення лікарськими засобами, що містять наркотичні, психотропні речовини та прекурсори, реалізують близько 500 суб’єктів (трохи більше 2% від загальної кількості).

При цьому кількість комунальних аптечних закладів та фізичних осіб — підприємців (ФОП), у тому числі в сільській місцевості, з року в рік зменшується, а частка мегамереж збільшується. Так, за 2018 р. питома вага торгових точок, що належать мегамережам, збільшилася майже на 7%.

Виникає питання, яку роль відіграють аптечні заклади, що належать великим аптечним підприємствам та мегамережам, у забезпеченні населення лікарськими засобами? Вони дуже мляво беруть участь у державних соціальних програмах, таких як «Доступні ліки» та проект щодо забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну. Виготовленням ліків в умовах аптеки та реалізацією препаратів, необхідних для паліативної допомоги, аптечні заклади великих підприємств майже не займаються, так само як і лікарським забезпеченням пільгових категорій населення.

Таким чином, мегамережі практично нівелювали соціальну спрямованість аптечної практики. При цьому через недобросовісну конкуренцію вони витісняють з ринку комунальні аптечні заклади, що належать невеликим аптечним підприємствам, зокрема в сільській місцевості.

Великі аптечні підприємства та мегамережі часто приймають на роботу та доручають відпуск лікарських засобів, у тому числі — рецептурних, особам без фармацевтичної освіти. Саме тому власники таких підприємств не бажають реєструвати своїх співробітників у Єдиному реєстрі фармацевтичних працівників України, який створений та підтримується завдяки зусиллям професійної спільноти, у першу чергу ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата». На сьогодні це єдине джерело інформації щодо фахівців із фармацевтичною освітою, які працюють в аптечних закладах.

Саме великі аптечні підприємства та мегамережі диктують виробникам та постачальникам умови розміщення продукції на аптечній полиці. Йдеться про маркетингові угоди та передбачені ними ретробонуси, що фактично є одним з інструментів стимулювання продажу ліків. Практика їх застосування стала дуже поширеною та створила дискримінаційні умови як для невеликих аптечних підприємств, так і для окремих виробників лікарських засобів, які не можуть або не мають бажання сплачувати великим аптечним мережам ретробонуси.

А між тим у ЄС ситуація з регулюванням аптечної діяльності відрізняється від української. У переважній більшості країн ЄС власником аптеки може бути лише магістр фармації, а кількість торгових точок, які належать одному власнику, обмежена. Виконання соціальних функцій — обов’язкова умова аптечної діяльності. Так, у референтних країнах аптеки зобов’язані брати участь у програмах реімбурсації, виготовляти ліки, забезпечувати препаратами для паліативної допомоги та надавати інші фармацевтичні послуги.

Крім того, у країнах ЄС відпуск ліків рецептурної групи без рецепта заборонений. Ціни на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, в усіх аптеках країни однакові й часто зазначені прямо на упаковці препарату. Наголошую: у краї­нах ЄС заборонено застосовувати заходи маркетингу для просування рецептурних лікарських засобів, особливо тих, що підлягають реімбурсації.

— Головна ідея маркетингу — це задоволення потреб, наприклад у їжі, комфорті, безпеці, знаннях тощо. Якщо говорити про суспільство, то у нього є соціальні потреби. Для задоволення цих потреб виробники стимулюють бажання.

Але на ринку лікарських засобів вже існує потреба, адже люди хворіють. Захворювання створює потребу замість маркетолога, а завдання виробника та інших учасників товаропровідного ланцюга — її задовольнити.

У цивілізованих відносинах маркетинг відіграє важливу роль у економіці, сприяючи підвищенню торгово-операційної ефективності. Маркетинг передбачає інтегровані зусилля заради побудови, підтримки та розвитку відносин зі споживачем для взаємної користі та створення нових цінностей.

Український фармацевтичний маркетинг має примітивний рівень порівняно з європейським. Йдеться про взаємовідносини між виробником та споживачем за принципом «продав і забув». За суттю маркетингові угоди — корупційний механізм, який полягає у мотивуванні працівників охорони здоров’я, тобто медичного та фармацевтичного персоналу, до реалізації певних лікарських засобів. За виконання плану — винагорода. Невже так має будуватися система медикаментозного забезпечення населення країни? Безумовно, ні!

З огляду на це стає зрозумілим, що маркетингова угода — це порушення права пацієнта на якісний та ефективний лікарський засіб за прийнятною для нього ціною та головна причина монополізації роздрібного сегменту фармацевтичного ринку. До того ж фармацевтичний маркетинг суттєво впливає на поширеність самолікування. Якщо ситуація не зміниться, то страждатимуть не лише споживачі. Виробники ставатимуть жертвами конкурентних війн, дистриб’ютори отримають потужних конкурентів, а соціально навантажені аптеки приречені на банкрутство.

— ГО «ВФП» як організаційний член FIP вбачає за доцільне при розробці проектів законів, спрямованих на створення сучасної системи регулювання обігу лікарських засобів, яка відповідає європейським стандартам, передбачати наступні зміни:

1. Для засновників аптечних підприємств передбачити перехідний період (до 6 років) для здобуття вищої фармацевтичної освіти за денною формою навчання. Також пропонуємо 4-ступеневий рівень акредитації аптечних закладів виключно на добровільних засадах.

І ступінь — це аптечна мережа до 20 аптек; керівник такого підприємства — особа з вищою фармацевтичною освітою. Підприємство надає фармацевтичні послуги, такі як виготовлення ліків в умовах аптеки, участь у соціальних програмах, наявність ліцензії на обіг наркотичних лікарських засобів. Таке підприємство матиме пріоритет при відкритті структурного підрозділу у лікувально-профілактичному закладі.

ІІ ступінь акредитації — аптечна мережа до 10 аптек; керівник такого підприємства — особа з вищою фармацевтичною освітою; підприємство надає фармацевтичні послуги, не виготовляє лікарські засоби та не має ліцензії на обіг наркотичних лікарських засобів.

ІІІ ступінь акредитації — до 5 аптек, її власник та керівник — ФОП, особа з вищою фармацевтичною освітою), яка здійснює лише відпуск готових лікарських засобів.

IV ступінь акредитації — 1 аптека — її власник та керівник — ФОП, особа із середньою фармацевтичною освітою, здійснює відпуск лише безрецептурної групи ліків.

Що важливо, ми пропонуємо не обмежувати власника аптеки кількістю структурних підрозділів (за винятком аптечного закладу IV ступеня акредитації) та передбачити обов’язкову реєстрацію фахівців у Єдиному реєстрі фармацевтичних працівників України (ЄРФПУ).

2. Ліцензія має видаватися за принципом «одна ліцензія — одна аптека». З метою посилення ролі територіальних громад та відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності за доступність фармацевтичних послуг передати функції ліцензування роздрібної реалізації лікарських засобів регіональним ліцензійним комісіям, до складу яких мають входити на паритетних засадах представники територіального підрозділу Держлікслужби, регіональних осередків професійних асоціацій та місцевих органів влади.

3. Врегулювати проблему рецептурного відпуску, наприклад, через запровадження санкції за порушення рецептурного відпуску у вигляді анулювання ліцензії на 1 рік за відпуск рецептурного препарату без рецепта.

4. Запровадити поняття «фармацевтична послуга», її вартість має замінити роздрібну націнку на лікарські засоби, зокрема рецептурні.

5. Запровадити єдині відпускні ціни на лікарські засоби, включені до Національного переліку основних лікарських засобів, з обов’язковим їх нанесенням виробниками або постачальниками на упаковку. На етапі встановлення оптово-відпускної ціни для цих препаратів має застосовуватися механізм референтного ціноутворення.

6. Запровадити єдині, незалежно від форми власності суб’єкта господарювання, вимоги щодо власників аптек, кваліфікації персоналу, запровадити поняття належної аптечної практики.

7. Скасувати заочну форму фармацевтичної освіти.

8. З метою уникнення конфлікту інтересів та дискримінаційних умов заборонити власникам фармацевтичних виробництв та оптових компаній утворювати аптечні підприємства.

9. Врегулювати відносити між виробниками лікарських засобів та надавачами медичних послуг через запровадження правил етичної промоції лікарських засобів.

10. З метою покращання доступності та створення мотиваційних умов для ліків аптечного виробництва запровадити зміни до Податкового кодексу України в частині, що стосується ПДВ на ліки, виготовлені в аптечних умовах, з 20% до 7%, як для промислового виробництва.

На наше глибоке переконання, лише законодавчі зміни можуть сприяти демонополізації роздрібної ланки фармринку. Як свідчить міжнародний досвід, найбільш дієвим інструментом для безперервного професійного розвитку фармацевтичних та медичних спеціалістів є ефективна система кваліфікаційних вимог та стандартів надання медичної та фармацевтичної допомоги.