2–3 червня у місті Львів проходив 5-й Міжнародний фармацевтичний форум «АПТЕКИ СВІТУ–2016». Організаторами конференції виступили компанії «МОРІОН» та «УкрКомЕкспо», а генеральним спонсором — компанія «Байєр». Спеціальний партнер форуму — компанія «Нобель», партнери — Громадська організація «Всеукраїнська фармацевтична палата», Асоціація «Оператори ринку медичних виробів», Аптечна професійна асоціація України, Асоціація представників міжнародних фармацевтичних виробників AIPM Ukraine, Всеукраїнська громадська організація «Фармацевтична спілка «ФАРМУКРАЇНА», компанії «Proxima Research» та «Софтінформ». Туристичний партнер — туристичне агентство «Ласпі», генеральний інформаційний партнер — «Щотижневик АПТЕКА». Модераторами форуму виступили Ігор Крячок, директор компанії «МОРІОН», Сергій Орлик, експерт фармацевтичного ринку, Тетяна Котляр, голова правління громадської спілки «Всеукраїнська фармацевтична спілка «ФАРМ­УКРАЇНА».

У заході взяли участь члени правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата».

Олег Клімов, голова правління ГО «Все­українська фармацевтична палата», представив доповідь на тему «Роль фармацевтичного працівника в контексті глобального аптечного ринку».

Доповідач нагадав, що ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» об’єднує виключно фахівців із фармацевтичною освітою. Це перша громадська організація, яка долучилася до лав Міжнародної фармацевтичної федерації (International Pharmaceutical Federation — FIP).

Експерт звернув увагу на те, що у світі фахівець з вищою фармацевтичною освітою — це фармацевт, а в Україні — провізор. Особа, яка має середню спеціальну освіту у світі — це технік, помічник фармацевта тощо, а в Україні — фармацевт. У розвинених країнах з пацієнтом контактує лише фахівець із вищою освітою, а техніку дозволено працювати під наглядом ліцензованого фармацевта, адже він не має права на самостійне рішення щодо рекомендації ліків пацієнту. «Україна проголосила курс на євроінтеграцію. Відповідно, ми маємо гармонізуватися з ЄС й у сфері професійної освіти», — підкреслив громадський діяч.

У світовій практиці розвинених країн підготовка фармацевтичних фахівців (вища спеціальна освіта) у вигляді заочної форми навчання відсутня.

Денна форма навчання для фармацевтів існує в вигляді різних моделей, але їх об’єднує необхідність безперервної освіти.

У той же час функціонує дистанційна форма освіти (Distance learning) як спосіб підвищення кваліфікації або перепідготовки. На думку О. Клімова, це чудове джерело для отримання нових знань, але ні в якому разі не шлях для отримання основного диплома.

Між тим, диплом українського зразка потребує процедури його підтвердження (нострифікації).

О. Клімов розповів про світовий досвід підготовки фармацевтичних кадрів на прикладі США, Великобританії та Польщі. У розвинених країнах фахівець з вищою фармацевтичною освітою має отримати доступ до професій. Мова йде про персональну ліцензію та членство у самоврядній професійній організації. В будь-якому разі допуск до професії — це найбільш ефективний механізм для якісної підготовки спеціаліста.

Щодо стану аптечної справи в Україні експерт повідомив, що, за даними синдикативної бази даних Axioma, станом на 01.01.2016 р. аптечна мережа (без АТО та Криму) налічує 19 794 аптечних заклади, з них 15 373 аптеки, 4421 аптечний пункт. Кількість працюючих фармацевтичних фахівців становить 48 200 осіб, з них 56% провізорів — 26 992 особи, 44% фармацевтів — 21 208 осіб.

При цьому, за словами О. Клімова, в Україні критично мало залишилося аптек з екстемпоральним виготовленням. На сьогодні в нашій країні на 100 тис. населення припадає менше 1 аптеки з екстемпоральним виготовленням. В аптечних закладах, що мають ліцензії на виробництво, працюють 5,21% провізорів, а фармацевтів — 3,15% від загальної кількості.

На думку експерта, покращити ситуацію у цій сфері можна шляхом внесення змін до Податкового кодексу (скасувати 20% ПДВ на екстемпоральні лікарські засоби) та до Ліцензійних умов шляхом пом’якшення вимог до приміщень. Нарешті, необхідно проводити роботу з лікарями щодо прописів.

Також в Україні існує проблема з госпітальними аптеками. В лікувальних закладах діють аптечні пункти, а госпітальних аптек як таких немає.

Щодо кількості аптечних закладів на душу населення, то для України характерна ситуація, подібна до більшості країн ЄС. Так, в Україні на 100 тис. населення припадає 43 аптеки. Для порівняння у Іспанії — 46, Італії — 30, Великобританії — 21, Німеччині — 26. Але кількість послуг, які надають аптечні заклади, в країнах ЄС більша, ніж в Україні. Так, у Польщі, Німеччині майже всі аптеки займаються екстемпоральним виготовленням.

На сьогодні в Україні з’явилося розуміння, що таке фармацевтична послуга. У цьому контексті країни ЄС просунулися далеко вперед порівняно з Україною. Так, в європейських країнах в аптеках, серед іншого, надаються такі послуги, як взаємозаміна терапевтично альтернативних препаратів та генерична заміна, моніторинг стану пацієнта, утилізація препаратів, навчання пацієнтів щодо застосування ліків, введення препаратів, адміністративний та клінічний огляд рецепта тощо. За ці послуги аптека отримує кош­ти від платника, який існує у системі охорони здоров’я, наприклад страхового фонду.

Що робити Україні для покращення ситуації у аптечному сегменті? На думку експерта, необхідно запроваджувати належну аптечну практику та добровільну акредитацію аптечних закладів як мотивацію для підвищення якості надання та збільшення кількості фармацевтичних послуг. Громадський діяч запропонував учасникам форуму спільно реалізувати пілотний проект щодо запровадження належної аптечної практики в Україні.

Крім того, він припустив, що необхідно повернутися до такої форми торговельної точки, як аптечний кіоск, хоча б у сільській місцевості.

Після доповіді відбулася дискусія, яка переважно точилася навколо питання стосовно екстемпорального виготовлення, зокрема, на думку деяких учасників форуму, цей вид діяльності, по-перше, нерентабельний, а по-друге, з огляду на те, що таке виготовлення майже втрачено, пацієнти вже забули про екстемпоральні ліки й не потребують їх, а лікарі забули прописи й не призначають такі препарати. Їх опоненти, а це переважно представники комунальних мереж, стверджують, що в окремих сферах медицини екстемпоральні ліки незамінні. Мова йде про педіатрію, дерматологію, офтальмологію. На переконання цих фахівців, твердження про те, що лікарі забули прописи, а пацієнти не потребують таких ліків, надумане.

Богдан Громовик, декан фармацевтичного факультету Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, ознайомив присутніх із сучасними тенденціями і проблемами профільної освіти.

На початку незалежності країни існувало лише 3 центри з підготовки фармацевтичних фахівців (провізорів): Харківський фармацевтичний інститут і два фармацевтичні факультети: при Львівському і Запорізькому медичних інститутах. На сьогодні в країні 14 вищих навчальних закладів (ВНЗ) з підготовки спеціалістів цього профілю. Окрім цього, ще більше центрів здійснюють підготовку бакалаврів і молодших спеціалістів фармації.

Нині сфера освіти перебуває в стані стагнації і потребує змін, розуміння чого є і на державному рівні. Так, у 2016 р. прийнято Закон України № 1556-VII «Про вищу освіту», яким введено багато змін: фінансова, управлінська автономія, які, на жаль, наразі не працюють. Цим законом також введено рівень підготовки — наскрізний магістр фармації.

Міністерством охорони здоров’я України організовано робочу групу, яка опрацьовувала відповідні стандарти. Її очолювала Алла Котвіцька, перший проректор НФаУ. Опрацьовані робочою групою стандарти фармацевтичної освіти були опубліковані на сайті МОЗ для громадського обговорення. В обговоренні взяли участь 22 ВНЗ, 10 науково-дослідних установ і тільки одна громадська організація — Всеукраїнська фармацевтична палата.

Під час XIII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання якості медичної освіти», яка відбулася 12–13 травня цього року на базі Тернопільського медичного університету імені І.Я. Горбачевського, було прийнято низку важливих доленосних рішень в галузі вищої медичної освіти нашої країни, зокрема що стосуються проектів стандартів фармацевтичної освіти.

За цими стандартами здійснюватимуть підготовку молодшого бакалавра (2 роки навчання) і магістра фармації (5 років) на денній формі навчання. Якщо молодший бакалавр з фармації хоче здобути ступінь магістра, він може йти на заочне навчання, але вчитися ще 5 років. Більше ніхто не матиме права на навчання за заочною формою. Таким чином, заочна форма навчання, за проектами стандартів, буде можлива лише на базі молодшого бакалавра з фармації.

У червні проекти цих стандартів повинні бути опубліковані для громадського обговорення на сайті Міністерства освіти і науки України. Б. Громовик закликав присутніх залучитися до формування стандартів якості освіти, адже саме вони є роботодавцями і добре знають, чого не вистачає сучасним випускникам.

До введення нових стандартів існували такі рівні підготовки: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр. Експерт підкреслив, що в жодній розвиненій країні світу такого немає. Цього року коледжі, які мають відповідну освітню ліцензію, все ще проводитимуть набір на здобуття ступеня бакалавра. У перспективі готувати студентів за цим рівнем не будуть.

Чи потрібен розподіл на фармацевтів і провізорів, який існував раніше? Тоді аптеки були великі, мали до чотирьох відділів, фармацевт працював у відділі безрецептурного відпуску, провізор відповідав за решту — рецептурний відпуск, виготовлення стерильних лікарських засобів тощо. Сьогодні абсолютна більшість аптек не поділені на відділи, тому такі відмінності у рівні підготовки не потрібні. Це зрозуміли в таких країнах, як США, Ізраїль та інших, де здійснюють підготовку лише магістрів фармації.

Загрозливе питання в контексті забезпечення якості фармацевтичної освіти — існування заочної форми навчання. За даними досліджень, близько 70% осіб, зокрема значна частина випускників шкіл, здобувають провізорську освіту заочно. Насправді лише одиниці можуть отримати якісні знання після заоч­ного навчання. Але масова підготовка — неможлива. Б. Громовик підкреслив, що в розвиненому світі відсутня заочна форма навчання для підготовки фармацевтів (і провізорів) в якості базової освіти. Важливо підкреслити, що заочна форма навчання обмежує розвиток фармацевтичних фахівців у майбутньому, адже якщо вони переїдуть до іншої країни, — їх диплом не буде признано. Це небезпечно і для практичної фармації. Сьогодні на ринку праці є багато осіб з дипломами, але справжніх висококваліфікованих спеціалістів мало.

Фармацевтичній галузі необхідні грамотні фахівці, які прийдуть і зможуть одразу працювати. На завершення доповідач зупинився на позитивних результатах співпраці фармацевтичного факультету Львівського медуніверситету з роботодавцями (зокрема з АТ «Галичфарм» корпорації «Артеріум», КП ЛОР «Аптека № 1», аптекою-музеєм, мережею аптек «D.S.») щодо поглибленої підготовки спеціалістів.

Після виступу відбулася активна дискусія. Представники аптечного бізнесу висловлювали своє бачення щодо подальшого реформування фармацевтичної освіти. Зокрема, пролунав заклик щодо інтегрування в навчальні програми здобуття сучасних практичних знань. Таким чином, роботодавці зможуть набагато легше включати молодих фахівців у роботу. Окрім цього, учасників цікавило питання розвитку приватної освіти. На думку експертів фармринку, розвиток цього напрямку принесе конкуренцію в освіту, що призведе до її покращання.

Анна Бігдан, директор аптечної мережі «Пані Аптека», виступила з доповіддю «Консолідація ритейлу: стратегія, тактика, алгоритм дій», зазначивши, що на конференції озвучено багато можливостей, які дозволять сегменту розвиватися.

Якою є поточна ситуація в роздрібному сегменті фармацевтичного ринку? Прибутковість роздробу падає та стає важче заробляти. Неадекватно легкий бар’єр входу на ринок для гравців усіх каналів (виробники, дистриб’ютори, роздріб) створює та підтримує хаос. Усередині ринкового сегмента спостерігається неринкова конкуренція, що також ускладнює роботу. Змінюється культура аптечного споживання — на ринок виходить покоління «Y». Макроекономічні показники не сприяють росту купівельної спроможності населення.

Усе це вимагає від аптечного ринку пошуку нових рішень і можливостей.

За останні 4 роки топ-100 аптечних мереж виріс з 60 до 65% ринку. Топ-100 розвивається за рахунок топ-10, який кардинально не змінюється. Топ-10 зростає здебільшого за рахунок топ-1. Тобто багаті стають ще багатшими, а бідні — біднішими.

Як розвиватися, якщо ресурсів для екстенсивного росту немає? Одним з рішень для роздрібного ринку є консолідація.

А. Бігдан представила стратегії консолідацій:

1) злиття/поглинання. Сьогодні це не відповідає ринковій ситуації, адже наразі вона залишається складною: дорогі кредитні ресурси, невпевненість у завтрашньому дні (особливо на окремих територіях). Консолідація за цією стратегією можлива лише за входу на ринок крупного інвестора, який це зробить;

2) вертикальна інтеграція — об’єднання навколо дистриб’ютора. Популярний формат у ряді країн. На думку експерта, це найбільш прийнятний формат консолідації для України, але не в сьогоднішніх умовах через критичну концентрацію на ринку дистрибуції, а також неконтро­льованість й непрогнозованість дій гравців даного сегмента;

3) горизонтальна інтеграція — об’єднання аптечних мереж (формальні або понятійні), коли кілька гравців домовляються про ті чи інші спільні дії. Такий формат, за словами експерта, можливий.

Навіщо потрібна консолідація? Створення конкурентної переваги (додаткової вартості) за рахунок: спільних дій (збільшення обсягу маркетингових інвестицій, спільні проекти в IT, навчанні, спільна дистрибуція, розвиток власної торгової марки) і внутрішніх змін (перетворення в галузі управління асортиментом, зміни в політиці закупок, модифікація формату навчання співробітників). Консолідація дозволяє також впливати на громадське життя і політику фармацевтичної галузі.

Типологія стратегій конкуренції:

• стратегія лідерства за витратами (зниження витрат, що привертає більшу кількість покупців);
• стратегія широкої диференціації (надання товарам/послугам специфічних рис, що привертає більшу кількість покупців);
• стратегія оптимальних витрат (велика цінність для покупців за рахунок поєднання низьких витрат і широкої диференціації) — це базова стратегія конкуренції;
• сфокусована стратегія, або стратегія ринкової ніші, заснована на низьких витратах (низькі витрати і вузький сегмент покупців). Ця стратегія не працює сьогодні на ринку;
• сфокусована стратегія, або стратегія ринкової ніші, заснована на диференціації продукції/сервісу (повне задоволення вимог клієнтів з обраного сегмента). Ця стратегія також не працює.

Та, за словами експерта, на жаль, сьогодні найпоширенішою стратегією розвитку серед аптечних мереж є відсутність стратегії.

Важливо пам’ятати, що стратегії пишуться одними людьми, а реалізуються іншими. За словами А. Бігдан, на сьогодні альянси не є успішними саме через людський фактор (ментальність). Об’єднання несе за собою зміни, а чинити опір змінам — нормально для людини. Будь-якого роду зміни вимагають у першу чергу глибокої перебудови себе: себе як організації, себе як менеджера, власного способу мислення. Тому підготовка колективу до змін, робота з колективом у процесі реалізації такого проекту — це критично важливий етап успіху організації аптечного об’єднання.

Що може бути ядром організації аптечного альянсу?

Готовий багатофункціональний програмний продукт управління асортиментом, закупівлею, контролем залишків, який може бути інтегровано в роботу виробника, дистриб’ютора, і який буде дешевшим і ефективнішим за ті, що існують на сьогодні.

Програмний продукт, що відкриває нові можливості залучення споживача, — електронний рецепт — це програмне рішення, яке ефективно привертає відвідувача з соціальних мереж. Виступити цією платформою може й дистриб’ютор, інформаційний майданчик або навіть сильна аптечна мережа, якій це буде цікаво.

Щодо ресурсів, потрібних для цих дій, А. Бігдан привела цитату Джона Рокфеллера: «Не бійся великих витрат, бійся маленьких доходів». Ресурси в організації аптечних об’єднань не є наріжним каменем, так як це інвестиція в майбутній успіх. Таким чином, важливим є правильне планування повернення тієї чи іншої інвестиції.

Чи завжди аптечні об’єднання будуть успішними? Сьогодні всі гравці перебувають у різних умовах. Найбільш вузьке місце розвитку об’єднання, як і будь-якого іншого формату бізнесу, — це нерівність стартових умов для гравців ринку.

Задля того щоб змінити ринок на краще, потрібна консолідація. Сильні об’єднання дозволяють відстоювати інтереси галузі, і як показує практика інших країн, — домовлятися з регулятором тощо.

Детальніше про роботу конференціїчитайте на сайті www.apteka.ua