Олег Клімов: «Лише третина аптек мають фахівців відповідної кваліфікації для надання фармацевтичних послуг»

Про це – наша розмова з головою правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата», членом Ради Міжнародної Фармацевтичної Федерації (FIP) Олегом КЛІМОВИМ.

Аптеки перетворилися на торгові точки?

Які проблеми сьогодні найбільше непокоять вашу громадську організацію? 

− Оскільки впродовж усього періоду існування Всеукраїнської фармацевтичної палати основними напрямками її діяльності був і залишається захист прав пацієнтів та фармпрацівників, а також турбота про надання якісних фармпослуг, то й пріоритети нашої уваги зосереджені саме на проблемах, які заважають досягати озвучених цілей.

Зокрема, ми не можемо мовчки спостерігати за тими руйнівними процесами, які нині мають місце у сфері роздрібної реалізації лікарських засобів.

Як працювати «під пресом»

Як вважаєте, чому ми йдемо не в ногу ? 

− Тут спрацьовує цілий комплекс проблем. Україна належить до небагатьох держав у світі, де власником аптеки може бути особа без фармацевтичної освіти. Тож зрозуміло, що його мета – отримання прибутку, а не надання фармацевтичної допомоги і він спонукає чи швидше змушує найманих працівників, в тому числі й з вищою фармацевтичною освітою, виконувати невластиві для них функції. Про це всі добре знають, хоча й мовчать. Щоправда, завідувачем аптеки має бути дипломований фармацевт, але річ у тім, що в Україні існує заочна форма навчання таких фахівців, чого немає у жодній країні ЄС. Так от «заочний диплом» також не дає достатніх знань для ведення повноцінної фармацевтичної діяльності, однак забезпечує можливість отримати керівну посаду.

Я особисто нещодавно став свідком такої «підневільної роботи» працівниці однієї з аптек, коли вона наполегливо пропонувала мені придбати один з безрецептурних препаратів, який зовсім не підходив до тієї групи, яку я замовляв. Я помітив, що вона працює під відеокамерою, тож спробував поговорити з нею поза зоною «пильного уваги». І молода дівчина зізналася: якщо вона не пропонуватиме такі препарати, її просто звільнять. Також від інших аптекарів знаю, що їм «доводять» план з продажу певних ліків. Не впорався – чекай штрафів! Це свавілля роботодавців, але нічого не вдієш. Адже фактично цьому сприяє й чинне законодавство. Зокрема, Ліцензійні умови як фундамент будь-якої господарської діяльності.

Корінь деградації аптеки як закладу охорони здоров’я в «точку продажу ліків» закладений саме в чинних Ліцензійних умовах, де прописана реєстрація місця з провадження господарської діяльності з роздрібної реалізації лікарських засобів і немає жодного слова про те,що аптека −це місце, де фармацевтичний працівник здійснює свою професійну діяльність та надає фармацевтичну послугу!

Останнім часом Ліцензійні умови зазнали змін. 

− Але це зовсім не ті зміни, які сприятимуть відродженню реального статусу аптек як закладів охорони здоров’я чи адаптують самі ліцензійні умови до ACQUS ЄС. Ліцензія аптечним закладам, як і раніше, надається на роздрібну реалізацію лікарських засобів і про фармацевтичну діяльність в ній зовсім не йдеться. Як ви яхту назвете… І сьогодні суспільство сприймає аптеку як звичайний магазин з продажу ліків, тільки от продавці там − люди в білих халатах. Варто нагадати представникам влади, що Україна під час підписання угоди про асоціацію з ЄС зобов’язалася адаптувати законодавство, в тому числі й ліцензійні умови, до стандартів ЄС. Чому угода ігнорується?

Одна ліцензія має бути на одну аптеку, а не на 100 чи й тисячу, як нині. Також в ліцензійних умовах має бути прописана класифікація аптек за видами діяльності: госпітальні, громадські, військові, аптеки з продажу безрецептурних препаратів. Бо ще трохи, й усі вони стануть однаковими «точками продажу». Ми вже більше ніж рік тому надали свої пропозиції щодо проєкту змін до постанови Кабміну, яка регулює питання ліцензування аптек, але віз і нині там.

Серед останніх змін – дозвіл на інтернет-торгівлю ліками.

− Тобто знову про торгівлю й гроші. А де ж фармпослуги? До речі, Фармпалата зверталася до Міжнародної федерації фармацевтів (як єдина в Україні професійна громадська організація, яка має статус члена МФФ) за методологічною допомогою щодо того, як у світі регулюється й реалізується аптечна політика оналйн. Нам надали такі матеріали, ми їх переклали українською, надіслали до МОЗ, ДСЛЗ, але звідти нічого не взяли. А варто було б.

• По-перше, у країнах Європи неможливо зробити інтернет-замовлення на лікарські засоби без того, щоб їх призначив лікар.
• По-друге, аптека і фармацевт несуть безпосередню відповідальність за доставку ліків пацієнту. Тобто ланцюг «лікар-пацієнт-фармацевт-пацієнт» не переривається.

А в інтернет-торгівлі в Україні не буде ні лікаря, ні фармацевта, тому й скаржитися на якість ліків чи результати лікування буде даремною справою. І спробуй-но домогтися, щоб тобі, як пацієнту, надали сертифікат якості на ліки!

Індивідуальна ліцензія – свобода чи зайва ноша

Як ви ставитеся до ідеї отримання індивідуальної ліцензії на надання фармпослуги? 

− У країнах з розвиненою економікою професія фармацевта належить до переліку 15 професій публічної довіри. За такими правилами працює цивілізований світ.

За наявності такої ліцензії кожен фармацевт особисто відповідає, які ліки він відпустив, що порадив пацієнту,чи подумав про сумісність препаратів, чи перевірив рецепт тощо. Тобто лікар виписує рецепт, зафіксувавши своє втручання у здоров’я пацієнта. Фармацевт відпускає ліки за цим рецептом і також фіксує свої дії. Тож обидві сторони відповідають за втручання у здоров’я пацієнта. Звичайно, має бути передбачена й відповідальність самого пацієнта за своє здоров’я, за своєчасне звернення до лікаря та виконання його приписів. Адже в процесі лікування – три учасники. Надання індивідуальної ліцензії зрушить цілий пласт проблем. Бо фармацевт дбатиме про пацієнта, буде зацікавлений у підвищенні своєї кваліфікації, зрештою, ще зі студентської лави виникне бажання отримати знання, а не просто диплом.

Натомість за багато років в професії я вперше почув від колег освітян страшну істину: нинішній студент фармацевтичного вишу не мотивований до отримання високого рівня знань, оскільки вони не затребувані під час роботи в аптеці!

Бо й оплата відбуватиметься за фармацевтичну послугу.

Скільки коштуватиме фармпослуга

Чи ж це вигідно?

− У розвинених країнах існує декілька варіантів оплати фармпослуги. У Німеччині вона становить близько 9 євро, незалежно від вартості проданого препарату. Аптечний заклад повертає страховій компанії певну суму від вартості ліків. В Ірландії на державному рівні затверджено перелік з 30 видів фармпослуг, які оплачуються їхніми замовниками. У США фармпослуга оплачується залежно від кількості часу, витраченого фармацевтом на її надання.

Два роки тому ми також розрахували вартість фармпослуги в Україні − з огляду на час, який витрачає працівник аптеки на відпуск ліків за рецептом в рамках програми «Доступні ліки». Адже не всі пацієнти навіть вміють користуватися телефоном, щоб пред’явити рецепт за SMS, особливо люди похилого віку, які найбільше користуються програмою реімбурсації. Ми порахували, що фармацевт витрачає від 7 до 12 хвилин на одного пацієнта з електронним рецептом. І вартість фармпослуги мала б становити приблизно 25 грн. Натомість націнка на такі ліки повинна бути скасована.

ГО « ВФП» подавала до МОЗ та ДСЛЗ ці пропозиції, в їх підготовці взяли участь понад 700 аптек різної форми власності.

Проте керівники згаданих органів постійно змінюються, тож далі розмов справа не зрушила.

Хто має оплачувати фармпослугу в Україні? 

− Перехід на оплату за фармпослугу має бути еволюційним і покроковим. Найбільш підготовлений на сьогодні шлях − через програму «Доступні ліки». Порахуймо: націнка на ЛЗ становить 25 %.

У випадку оплати за фармпослугу націнка не має виставлятися взагалі, тож держава зекономить великі гроші.

Але ніхто не хоче цього робити, бо,

• по-перше, фармпослугу може надавати фахівець з вищою фармацевтичною освітою (лише він має юридичне право відпускати рецептурні ЛЗ) а,
• по-друге, численні аптеки краще живуть за рахунок маркетингових угод, які завищують ціни на ліки до 60% від їх реальної вартості.

Навіщо їм соціальні клопоти? Та й держава не поспішає звітувати, який ефект від реімбурсації за програмою «Доступні ліки». Кошти витрачено, а чи зменшилася захворюваність та смертність за охопленими програмою нозологіями? Адже держава – це не лише парасолька, яка захищає, а й суворий контролер – витрат, діяльності, результату. Дивно, коли коштів у державі немає, а аналіз їх ефективного використання відсутній.

Відпускати ліки за рецептами можуть не всі

Якщо не всі можуть відпускати ліки за рецептами, чи не виникне з 1 квітня проблем? 

− Дійсно, відпускати ліки за рецептом повинні тільки працівники з вищою фармацевтичною освітою, як це відбувається у світі. Особи із середньою освітою до цього процесу не допускаються. Адже рецептурний препарат вимагає виваженого призначення та особливої відповідальності відпуску. Останнім рубежем, який може проконтролювати правильність такого призначення, є фармацевтичний працівник, який має право виправити помилку лікаря, для цього й потрібна вища фахова освіта.

Фармпалата створила такий реєстр − на основі членства в нашій ГО, яка є єдиною громадською професійною самоврядною організацією,членом якої можливо стати виключно за наявності фармацевтичної освіти, натомість членство юридичних осіб в ній заборонено. Ми готові передати реєстр державі для доповнення. Тож ми направили лист до Держлікслужби з вимогою внести зміни до постанови Уряду від 30.11.2016 р. щодо приведення вимог до аптечних закладів у відповідність до Директиви 83 ЄС (про обов’язковість реєстрації фармпрацівників в Єдиному реєстрі фармацевтичних працівників України). Однак цій ініціативі чиниться спротив. Бо ж тоді стане публічною інформація про реальний кваліфікаційний рівень працівників аптек і з’ясується, що не всі «люди в білих халатах» можуть працювати з рецептами. Тому я переконаний: коли в Україні на законодавчому рівні затвердять такий реєстр і відпуск рецептурних засобів буде виключно за рецептами, лише 7-8 тисяч з існуючих аптек зможуть забезпечити кваліфікований персонал для надання фармацевтичних послуг.

Дехто стверджує, що велика кількість аптек – це добре, передусім для зручності пацієнтів, вони нікому не заважають і навпаки конкурують. 

− Яка конкуренція, коли у нас переважають аптечні мережі, тобто безліч аптек належать одному власнику? Він же не буде конкурувати із собою! Це не конкуренція, а ознака ринкової монополії, конкуренція можлива лише за наявності якості наданих фармацевтичних послуг. І яка зручність, коли у нас попри збільшення місць з продажу ліків критично зменшується число аптек, які відпускають наркотичні засоби, виготовляють ліки тощо? Так, станом на 1.09.2021 року в Україні налічувалося 22 502 аптечних заклади, в тому числі 3 882 аптечних пункти.

Їх кількість продовжує невпинно зменшуватися. Це знущання з пацієнтів, які потребують терапії згаданими засобами.

І чи не дбає про зручність для пацієнтів Європа, яка регулює кількість аптек різними важелями, і де 1 аптека в середньому обслуговує приблизно 4-4,5 тисячі населення, тоді як в Україні – 1 100?

З огляду на це в Україні не потрібно більше ніж 12 тисяч аптек. Адже доступність до безпечних,ефективних та якісних ліків визначається не непомірною кількістю аптек, а переліком, якістю та значимістю наданих ними послуг.

Госпітальні аптеки знищили

Існує думка, що госпітальні аптеки, як і виготовлення ліків у аптечних закладах – це вже вчорашній день.

− Тоді виходить, що світ безнадійно «відстав» від нас. Бо, наприклад, у Європі існують госпітальні аптеки. Лікувальним закладам заборонено закуповувати ліки в роздрібних упаковках, що забезпечує лікарні економію щонайменше 50% коштів. Якщо ж про лікарню не думати, то головному лікарю вигідніше тримати аптечні кіоски на кожному поверсі, де пацієнти купують ліки з «папірця» й за завищеними цінами. І, до речі, там не придбаєш «доступних ліків», ліків за пільговими рецептами, засобів аптечного виготовлення, знеболювальних для паліативних пацієнтів. То кому потрібна така аптека?

Госпітальні аптеки не віджили своє, їх просто знищили, свого часу пролобіювавши 20% ПДВ на ліки, виготовлені в аптечних умовах, поряд із 7% на ЛЗ промислового виробництва. Від того найбільше постраждали пацієнти, бо індивідуально виготовлений лікарський засіб більш ефективний, це як порівняти стандартний костюм і той, який вам пошили на замовлення. Тому ми звернулися до влади з пропозицією внести зміни до Податкового Кодексу України, а саме зменшити ставку ПДВ на лікарські засоби, виготовлені в аптечних умовах, з 20% до 7%. 

Натомість в Україні участь аптек у програмі «Доступні ліки» передбачається на добровільних засадах. Тож відповідні угоди з НСЗУ (за даними служби) підписали 11 208 аптек, хоча реально в програмі бере участь в рази менше. Зокрема, відпуск інсуліну здійснює 2 179 аптечних закладів. От вам і зручність для пацієнтів.

Без професійної єдності проблем не вирішити

Чи вірите в те, що все можна змінити найближчим часом? 

− Я «професійний оптиміст». Однак, вважаю, що вирішення озвучених питань може бути ефективним тільки за активної участі потужної громадської професійної організації. Я входив до складу робочої групи при Комітеті ВРУ з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, яка розробляла законопроєкт « Про самоврядування медичних професій», і дуже вдячний за те, що прийняли нашу пропозицію зарахувати фармацевтичних працівників до переліку медичних професій, на яких поширюється дія закону. Тому дуже сподіваюся, що самоврядуванню в Україні бути, і це стане надійним запобіжником щодо всіх нинішніх «перекосів», коли замість самостійно вирішувати етичні й професійні питання фармацевти відчувають на собі тиск власників аптечних закладів. Бо у разі самоврядування саме представники професії визначатимуть, чи варто відкривати аптеку через 5 метрів від існуючої. І чи потрібна така величезна армія працівників з дипломами заочної форми навчання, котра не зможе надавати фармпослуги, за якістю яких і оцінюватиметься робота аптек. Підвищиться якість освіти, як на до- так і на післядипломному етапі. Тобто із запровадженням професійного самоврядування повністю зміниться парадигма системи. З прийняттям закону нарешті з’явиться надія на запровадження Належної Аптечної Практики в Україні, що утвердить статус аптеки, як закладу охорони здоров’я. Зрештою, професійне самоврядування − це ще й гарантія того, що кожен професіонал дорожитиме персональною ліцензією, яку отримати значно легше ніж поновити, коли втратив. І що роботодавцю буде заборонено втручатися в професійну діяльність фармацевта.

Аптеки можуть зникнути?

Чому тоді так важко дається прийняття цього закону ? 

− По-перше, такі перспективи не до вподоби бізнесу.

По-друге, спрацьовують і внутрішні чвари. Дехто проти, бо він не на чолі. Когось не влаштовує, що потрібно буде сплачувати членські внески. Ще хтось просто почувається комфортно, коли його «хата скраю», тобто, щоб був порядок, але наведений зусиллями інших. А когось влаштовує ситуація, як є – жодної відповідальності, мінімум вимог до професіоналізму, головне – підтанцьовувати роботодавцю. Тому хочу сказати: самоврядування – це не «професія в мені», а «я в професії». Тож доки ми не змінимося самі, нічого не зміниться й навколо нас. І ніхто нам не допоможе. Чому ми їдемо за кордон і захоплюємося, як там все добре. Бо працює закон, і його приймають не в угоду бізнес-інтересам. Бо держава створює коридор, яким потрібно йти, а кого це не влаштовує – йому не місце на фармацевтичному ринку чи в професійній спільноті. Не можна безвідповідально мріяти про завтрашній день, це найбільша помилка. Його потрібно будувати вже сьогодні. Бо якщо не буде професійної єдності спільноти, вона перетвориться на кріпаків з дипломами фармацевтів, а аптек у справжньому розумінні цього терміну в Україні не буде вже через кілька років.