Імітація турботи про пацієнта по-українськи в рамках боротьби з COVID-19

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)

Після першого місяця «броунівського руху» всіх учасників ринку з питаннями стосовно того, де купити ЗІЗ, тест-системи, дезінфекційні засоби, настав так званий період пристосування.

Хто б міг собі уявити, що, реалізувавши величезні обсяги медичних масок за кордон на початку пандемії, можна «заробити» мільйони доларів США та при цьому не сплатити в бюджет держави ні копійки податків. Чому «недоторканним» це дозволено, а всім іншим — зась? А коли вивезли все з України, зрозуміли, що тут нічого не залишилося для потреб самої держави. От і почалося: хто взявся шити маски «на коліні», хто в гаражі/сараї. Одним словом — у кого які умови були доступні, ті й використовували. А найголовніше: з яких матеріалів всі ці так звані ЗІЗ виготовляються — не має значення.

Нашій професійній громадській організації за останні 2 міс довелося ознайомитися зі значним масивом супровідних документів, якими оперують «локальні виробники» так званих ЗІЗ для боротьби з розповсюдженням COVID-19. У результаті таких досліджень інколи приходиш до думки: невже автори цього know how не розуміють, що їхній виріб — це всього-на-всього імітація ЗІЗ? Того, що в оригіналі покликаний захищати здоров’я пацієнта та медичного працівника. Можливо, я помиляюся або десь пропустив інформацію щодо зміни вектору інтеграції України до стандартів Євросоюзу? Так, згідно з вимогами Директиви Євросоюзу № 83 та Стандарту EN 14126:2003, ІДТ, ДСТУ EN 14126:2008, усі ЗІЗ та захисний одяг мають відповідати стандартам щодо одягу захисного від інфекційних агентів та вимогам до експлуатаційних характеристик та методів випробувань.

Якими ж супровідними документами забезпечені ЗІЗ в реаліях ринку України? Тут необхідно розділити ЗІЗ імпортного походження та локального виробника. Усі ЗІЗ, що надходять в Україну, забезпечені великою кількістю кольорових копій сертифікатів, як китайського, так і європейського походження. Який орган державної влади в Україні проводив моніторинг їх відповідності, а також чи ці сертифікати мають фактичне підтвердження уповноваженими органами — така інформація відсутня в доступному форматі.

Також виникає наступне питання: чи проводилися мікробіологічне та бактеріологічне дослідження зразків ЗІЗ на предмет наявності тих чи інших представників мікрофлори на їх поверхні. Якщо так — просимо надати в доступному форматі таку інформацію з переліком назв виробників, якщо ні — це черговий маркер «професійної» турботи про здоров’я працівників сфери охорони здоров’я та пацієнтів. Законом України від 05.03.1998 р. № 187/98‑ВР «Про відходи» виписано норму, згідно з якою всі виробники (постачальники) продукції, яка після використання підлягає утилізації, мають забезпечити за власний рахунок виконання вимог закону. На даний час свідоме ухиляння держави від контролю за процесами утилізації ЗІЗ перетворює українські сміттєзвалища в нові джерела безконтрольного розповсюдження особливо небезпечних інфекцій. Адже, якщо хтось не знав чи забув, використані під час пандемії COVID-19 ЗІЗ відповідно до європейської класифікації відходів належать до особливо небезпечних.

Якщо говорити про ЗІЗ локального виробництва, також викликає надзвичайну стурбованість бездіяльність уповноважених державою органів щодо контролю якості ЗІЗ та матеріалів, з яких вони виготовляються. Аналізуючи представлені документи щодо ЗІЗ, приходиш до висновку, що з’явився безконтрольний вид дуже прибуткового, побудованого на здоров’ї громадян бізнесу — це висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, згідно з якими матеріал, з якого виготовляються маски або захисні костюми для боротьби з COVID-19, усього-на-всього утеплювач у будівельній промисловості.

Ось вам і відповідь, чому кожний п’ятий медпрацівник хворий на коронавірус. Що це — халатна бездіяльність чи свідоме знищення представників медичної професії? Але, як показує практика, у нашій державі відсутній орган, що відповідає за дотримання конституційних прав громадян.

Засоби для тестування громадян на наявність антитіл. У світовій медичній практиці не винайдено інших суперсучасних методів визначення у пацієнта коронавірусної інфекції, окрім тестування. Станом на 29 травня жодна аптечна мережа та інтернет-продавці експрес-тестів (за виключенням ПЛР-тестів) не можуть надати окрім китайських комп’ютерних копій сертифікатів жодного висновку щодо їх верифікації уповноваженим українським державним органом. Третій місяць вирує пандемія, а ніхто не взяв на себе відповідальність за прийняття рішення щодо допуску на ринок експрес-тестів сумнівної ефективності та якості. Ні для кого не є таємницею, які скандали в країнах Євросоюзу останнім часом виникають у зв’язку з низькою якістю та неефективністю тестів китайського виробництва. Хто в нашій державі моніторує перелік компаній-виробників у Китаї, в яких анульовано внутрішні сертифікати якості (залишилося лише 8 компаній-виробників, що отримали внутрішні сертифікати якості)? От у нас і виникає черговий раз питання до влади – де вона та в чиїх інтересах діє?

Доступність лікарських засобів

На наші неодноразові звернення до вищих посадових осіб держави з нагальних питань під час персональних зустрічей чуєш лише одне: кому ми перейдемо дорогу, якщо врахуємо ваші пропозиції? Висновок, як кажуть в Одесі: «всі в темі та всі в долі», за винятком пересічних українців, що є основними інвесторами системи охорони здоров’я в Україні.

Так, статистика за 2 попередні місяці — березень та квітень — є яскравим показником того, що гаманець пересічного українця не витримав цінового тиску лікарських засобів та медичних виробів — загальний аптечний продаж зменшився майже до 50%.

Факторів, що призвели до такого стану, на мою думку, декілька. Всеукраїнський карантин практично «обнулив» кишені переважної більшості населення, яке формувало свій бюджет від зарплати до зарплати. Також система ціноутворення на лікарські засоби, в якій переважну частину становлять різні доходи великих аптечних закладів (мереж) від маркетингових виплат. Останні стимулюють продаж тих чи інших товарів з аптечного асортименту, потрапляння на полицю аптеки тощо. Наразі в аптечних мережах (для малих аптечних закладів це не характерно) з’явилася тенденція повертати товар виробникам та дистриб’юторам, який попередньо замовляли під маркетингові плани продажу. Поліклініки зачинені на карантин, медичним представникам відвідувати лікаря стало неможливо — от нарешті й стало очевидним, що модель просування неефективних «фуфломіцинів» себе вичерпала.

Час усім, починаючи з МОЗ та закінчуючи виробниками ліків, переосмислити доцільність допуску на ринок великої кількості фармакологічного сміття, переглянути протоколи лікування, взявши за основу доказову медицину, а не інтереси тих чи інших олігархічних кланів, та терміново розпочати розбудову реально ефективної та безпечної системи охорони здоров’я в Україні.

Ще одними законодавчо затвердженими «ластівками» руйнування аптечної справи, на мою думку, є дозвіл дистанційного продажу ліків в умовах карантину. На наше глибоке переконання, ця норма сама по собі є безглуздою та непрофесійно підготовленою, оскільки повністю спотворює ланцюг відповідальності за якість лікарських засобів, які отримує пацієнт. Я глибоко переконаний, що всі, хто тією чи іншою мірою бере участь у процесі доставки ліків до пацієнта, несе як професійну, так і моральну відповідальність за те, що переважна більшість громадян України не вірять в ефективність системи охорони здоров’я України та, враховуючи безвихідність цієї ситуації, перейшли до лікування за допомогою Google. Нереагування уповноважених органів, що відповідають за допуск на ринок лікарських засобів і медичних виробів та контроль за їх обігом, призводить до тотальної неповаги до інститутів влади. До кого, шановні колеги-фармацевти, нам ще в Україні звертатися, щоб держава почала виконувати свої конституційні зобов’язання перед громадянами в частині гарантії якості лікарських засобів та медичних виробів? Виникає також наступне питання до наших колег-освітян: для чого готувати фахівців, коли ліки в Україні можна продавати через інтернет (хоча це й заборонено законом), при цьому не треба отримувати ліцензію, не треба мати відповідну освіту. Головне — мати «парасольку», з якою ділиш прибуток, що не оподатковується.

Результатом повної «мовчанки» аптечного бізнесу є Постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 р. № 341 «Про заходи щодо стабілізації цін на товари, що мають істотну соціальну значущість, товари протиепідемічного призначення».

На наше глибоке професійне переконання, запропонована модель стабілізації цін у наших реаліях повністю спотворила її завдання, а саме в одне ціле змішано різні групи товарів, як за призначенням, так і за відпуском (можливо, це якийсь новий тренд). Також усі нововведення, задекларовані цим документом, покладено винятково на кінцевого споживача. Адже фактично пацієнт зможе отримати ліки в аптеці лише через 14–30 днів з моменту їх закупівлі.

Було б логічно, щоб усі ці зміни (декларування) у цінах відбувалися безпосередньо на стадії відпуску товару виробником (імпортером), і до аптеки він потрапляв би вже з готовою «вихідною» ціною. У такому варіанті, якщо не буде прийнято відповідні зміни до Постанови КМУ, це призведе до невиправданої дефектури лікарських засобів, і, як результат, — знову постраждає пацієнт. Що це — прорахунок непрофесіоналів чи усвідомлений злочин? Ще одним нововведенням, що призвело до штучного хаосу, стало звільнення від податку на додану вартість (ПДВ) низки товарів аптечного асортименту. Це черговий «професійний» документ, що знову ліг на плечі аптеки.

Безвідповідальність державних та місцевих бюджетів перед аптечними закладами, що на добровільних засадах беруть участь у забезпеченні ліками інвалідів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, інсулінозалежних хворих призводить до заборгованості за відпущені ліки за квітень 2020 р. Така солідарна відповідальність держави перед аптечними закладами ставить під великий сумнів доцільність подальшої участі в таких програмах, коли відкрита поруч мережева аптека займається виключно продажем ліків, нехтуючи при цьому всіма вимогами Ліцензійних умов.

Перспективи

Як показує світовий досвід, роль фармацевтичного працівника в боротьбі з пандемією COVID-19, звичайно, змінюється в процесі надання кваліфікованої допомоги пацієнтові. Уважно ознайомившись з матеріалами, що нам надсилає Міжнародна федерація фармацевтів (International Pharmaceutical Federation — FIP) як організаційному члену, ми розуміємо, який великий обсяг знань необхідно опанувати вітчизняним фармацевтичним працівникам, щоб відповідати тим світовим критеріям щодо місій та повноважень в цілісній системі охорони здоров’я.

Звичайно, існування в системі тотального карантину внесло свої корективи в очікувані фінансові результати — відсутність фінансових надходжень в аптеку за послугу — яскравий маркер початку кінця ери банальної торгівлі ліками. Майбутнє сучасної аптеки — це фармацевтична послуга в різних її формах, страхова медицина, що не за горами, — це буде останній «дзвіночок» для тих, хто ще не почув!

Наступний етап, в умовах якого нам доведеться працювати впродовж невизначеного терміну, це жорсткі санітарні та протиепідемічні заходи. Послаблення карантину — це не ознака зниження ризику бути інфікованими небезпечними вірусними захворюваннями, це всього-на-всього вимушений економічний крок. Тому в першу чергу всі аптечні працівники та власники аптечного бізнесу повинні усвідомити свій рівень відповідальності один перед одним, перед своїми колегами, пацієнтами за наявність на полицях аптек якісних та сертифікованих ЗІЗ, пред’являючи сертифікати за вимогою покупця, а не бажати здоров’я, відповідаючи, що ці всі документи знаходяться невідомо де та в кого.

Які зміни очікують на нас у майбутньому — звичайно, побачимо, але я глибоко переконаний, що ми всі стали свідками неефективної системи охорони здоров’я, в основу якої закладено лише бізнес-складову; відсутності дієвої та ефективної системи контро­лю за лікарськими засобами; повної бездіяльності Антимонопольного комітету України, яка призвела до монополізації аптечного ринку, практично знищивши комунальні, малі та сільські аптечні заклади, що поставило на межу знищення в Україні виготовлення ліків в аптечних умовах; та деградації системи підготовки фармацевтичних кадрів внаслідок існування в Україні заочної форми підготовки таких спеціалістів. На основі наведеної вище інформації кожен має можливість змоделювати своє місце в українській фармації в майбутньому.