Фармацевтична опіка (pharmaceutical care) та фармацевтичні послуги в Європейському Союзі регулюються як на загальноєвропейському, так і на національному рівнях. ЄС встановлює загальні рамки, проте конкретні деталі та моделі оплати визначаються законодавством кожної країни-члена.

Нормативні акти ЄС:

1. Директива 2005/36/EC про визнання професійних кваліфікацій: встановлює стандарти для професійної підготовки фармацевтів та їхньої діяльності в ЄС.
2. Директива 2011/24/EU про права пацієнтів у транскордонній охороні здоров’я: визначає загальні принципи надання медичних послуг, включаючи фармацевтичні, в межах ЄС.

Моделі оплати фармацевтів та аптек:

Моделі оплати фармацевтичних послуг варіюються залежно від країни. Зазвичай, вони включають:

• Оплата за відпуск лікарських засобів: аптеки отримують фіксовану суму або відсоток від вартості препарату за кожен відпуск.
• Оплата за надання послуг: у деяких країнах фармацевти отримують компенсацію за додаткові послуги, такі як консультування пацієнтів, моніторинг терапії або участь у програмах громадського здоров’я.
• Державне фінансування: у системах з державною медициною фармацевтичні послуги можуть фінансуватися безпосередньо з державного бюджету або через страхові фонди.

Наприклад, у Німеччині аптеки виставляють рахунки за терапію та ліки безпосередньо лікарняним касам, що забезпечує безоплатне отримання ліків для застрахованих осіб

Bundesgesundheitsministerium

.

Варто зазначити, що моделі оплати та регулювання фармацевтичних послуг постійно еволюціонують, адаптуючись до змін у системах охорони здоров’я та потреб пацієнтів.

Джерела

Фармацевтична опіка (pharmaceutical care) є інтегрованим підходом до надання фармацевтичних послуг, що зосереджується на забезпеченні ефективного, безпечного та раціонального використання лікарських засобів для досягнення оптимальних результатів лікування пацієнта. Вона поєднує зусилля виробника ліків, лікаря, аптеки та самого пацієнта.

Як пов’язані ключові сторони:

1. Виробник ліків

• Роль:
  • Розробка та виробництво якісних, безпечних і ефективних препаратів.
  • Надання інформації щодо складу, показань, протипоказань, побічних ефектів і способу застосування ліків.
  • Проведення клінічних досліджень та постмаркетингового моніторингу (pharmacovigilance).
• Зв’язок із фармацевтичною опікою:
  • Дані виробника стають основою для рекомендацій лікарів і фармацевтів щодо вибору та застосування препаратів.
  • Інформація виробника використовується аптеками для консультування пацієнтів.

2. Лікар

• Роль:
  • Призначення відповідної терапії, враховуючи стан пацієнта, супутні захворювання та інші фактори.
  • Комунікація з пацієнтом щодо очікуваних результатів лікування.
• Зв’язок із фармацевтичною опікою:
  • Лікар забезпечує первинний вибір терапії, тоді як фармацевт допомагає пацієнту зрозуміти та дотримуватись призначення.
  • Співпраця між лікарем і фармацевтом важлива для корекції терапії у випадку побічних ефектів або неефективності ліків.

3. Аптека та фармацевт

• Роль:
  • Забезпечення пацієнтів призначеними лікарськими засобами.
  • Консультування щодо способу прийому ліків, можливих взаємодій, побічних ефектів і запобігання помилкам у застосуванні.
  • Моніторинг результатів терапії через безпосередню взаємодію з пацієнтом.
• Зв’язок із фармацевтичною опікою:
  • Фармацевт є ключовою ланкою між лікарем, пацієнтом і виробником ліків, забезпечуючи правильну передачу інформації.
  • Важливим аспектом є виявлення проблем у терапії (наприклад, непереносимості чи низької ефективності) та повідомлення лікаря про необхідність змін.

4. Пацієнт

• Роль:
  • Дотримання рекомендацій лікаря та фармацевта.
  • Надання зворотного зв’язку про ефективність ліків і можливі проблеми.
• Зв’язок із фармацевтичною опікою:
  • Пацієнт є центром фармацевтичної опіки, і всі учасники процесу спрямовані на поліпшення його стану.

Схема взаємодії:

1. Виробник → Надання інформації та ліків → Лікар, фармацевт.
2. Лікар → Призначення терапії → Пацієнт, фармацевт.
3. Фармацевт → Надання ліків, консультування → Пацієнт.
4. Пацієнт → Зворотний зв’язок → Фармацевт, лікар.

Цей взаємозв’язок спрямований на мінімізацію ризиків, забезпечення ефективного лікування та покращення якості життя пацієнтів.

Здійснення фармацевтичної опіки під час відпуску рецептурних препаратів без рецепту є складним і суперечливим питанням, яке залежить від нормативно-правового регулювання у кожній країні.

Ключові аспекти та ризики:

1. Законодавчі обмеження

• У більшості країн відпуск рецептурних препаратів без рецепту порушує законодавство, оскільки такі ліки потребують контролю лікаря через можливі побічні ефекти, взаємодії з іншими препаратами або неправильне застосування.
• Фармацевт, який порушує ці вимоги, може нести юридичну відповідальність.

2. Роль фармацевта

• Обмежена опіка: Якщо пацієнт просить про відпуск рецептурного препарату без рецепту, фармацевт може надати базову консультацію, оцінити симптоми та порадити звернутися до лікаря.
• Виняткові випадки: У деяких країнах допускається відпуск рецептурних препаратів без рецепту в екстрених ситуаціях, коли немає можливості отримати рецепт, але це повинно бути чітко задокументовано.

3. Ризики для пацієнта

• Неправильний вибір препарату може призвести до:
  • Ускладнень через побічні ефекти.
  • Взаємодії з іншими препаратами або хронічними захворюваннями.
  • Погіршення стану через несвоєчасне звернення до лікаря.

4. Етичні аспекти

• Фармацевт зобов’язаний діяти в інтересах пацієнта, що включає дотримання законодавства та професійних стандартів.
• Відпуск рецептурних препаратів без консультації лікаря може порушувати принципи етичної практики.

Альтернативні підходи:

1. Співпраця з лікарями: Створення системи електронних рецептів або гарячих ліній для отримання швидких консультацій у лікаря.
2. Надання безрецептурних альтернатив: Якщо це можливо, фармацевт може запропонувати безрецептурні препарати для полегшення симптомів до отримання рецепта.
3. Телемедицина: У країнах з розвиненою телемедициною фармацевти можуть допомогти пацієнту зв’язатися з лікарем для отримання електронного рецепта.

Висновок:

Фармацевтична опіка при відпуску рецептурних препаратів без рецепта можлива лише в межах, що не суперечать законодавству. Оптимальним рішенням є спрямування пацієнта до лікаря, забезпечення альтернативних варіантів або співпраця з медичними установами для вирішення нагальних потреб пацієнта

У країнах Європейського Союзу (ЄС) підходи до оплати фармацевтичних послуг за відпуск ліків за програмами реімбурсації (відшкодування вартості ліків) значно різняться. В одних державах фармацевти отримують окрему винагороду за надання таких послуг, тоді як в інших — оплата за відпуск ліків включена в загальний дохід аптеки або не передбачена окремо.

Приклади країн з оплатою фармацевтичних послуг:

• Велика Британія: Національна служба здоров’я (NHS) оплачує фармацевтам надання певних послуг, таких як повторний відпуск ліків при хронічних захворюваннях.

Apteka

• Німеччина: Аптеки отримують фіксовану плату за кожен відпуск рецептурного препарату, що покривається системою обов’язкового медичного страхування.

Apteka

Приклади країн без окремої оплати фармацевтичних послуг:

• Польща: Фармацевти не отримують окремої винагороди за відпуск ліків за програмами реімбурсації; їхній дохід формується переважно за рахунок націнки на препарати.

Державна служба України

• Чехія: Хоча медичні страхові компанії покривають вартість ліків, фармацевти не отримують додаткової оплати за надання фармацевтичних послуг, пов’язаних з відпуском цих препаратів.

Apteka

Варто зазначити, що моделі фінансування та оплати фармацевтичних послуг у ЄС постійно змінюються, адаптуючись до реформ у системах охорони здоров’я та економічних умов кожної країни. Тому для отримання актуальної інформації рекомендується звертатися до офіційних джерел або професійних асоціацій фармацевтів у конкретній країні.

Джерела

Аптека в Європейському Союзі (ЄС) може мати право відмовитися від участі в програмі реімбурсації (відшкодування вартості ліків), але це залежить від законодавства конкретної країни-члена ЄС та умов угод між аптеками і страховими організаціями чи державними установами.

Основні аспекти:

1. Залежність від національного законодавства

• У деяких країнах участь аптек у програмах реімбурсації є добровільною, і аптека може вирішити, чи підписувати контракт з державними або приватними страховими фондами.
• Наприклад:
  • Німеччина: Аптеки зобов’язані працювати за системою реімбурсації, якщо вони уклали договір з лікарняними касами (обов’язковими страховими фондами).
  • Польща: Аптека може вирішити не брати участь у програмі реімбурсації, але це може негативно вплинути на її конкурентоспроможність.

2. Умови контрактів

• Участь в програмі реімбурсації зазвичай регулюється контрактами між аптекою і страховими фондами або державними органами.
• Аптеки, які підписують такі договори, зобов’язуються дотримуватись умов програми, включаючи фіксовані ціни, обмеження на націнки та правила відпуску ліків.
• Якщо аптека не укладає договір, вона не зобов’язана брати участь у програмі.

3. Наслідки відмови

• Аптека, яка відмовляється від участі у програмі реімбурсації, зазвичай не може пропонувати пацієнтам лікарські засоби за зниженими цінами або за рахунок страховки.
• Це може знизити кількість клієнтів, оскільки пацієнти віддають перевагу аптекам, які пропонують відшкодування вартості ліків.

4. Етичні та професійні аспекти

• Відмова аптеки від участі у програмі реімбурсації може викликати етичні питання, оскільки це впливає на доступ пацієнтів до ліків.
• У деяких країнах на рівні професійних асоціацій чи регуляторів рекомендується забезпечувати доступність реімбурсованих ліків.

Висновок:

Аптека в ЄС може відмовитися від участі в програмі реімбурсації, якщо це дозволено національним законодавством і відсутній обов’язковий контракт з державними чи страховими фондами. Проте така відмова може мати економічні та репутаційні наслідки для аптеки.

У країнах Європейського Союзу (ЄС) існують різні механізми компенсації аптекам за обмеження націнки на лікарські засоби, які продаються за програмами реімбурсації або за регульованими цінами. Ці механізми варіюються залежно від законодавства та системи охорони здоров’я конкретної країни.

Основні підходи до компенсації:

1. Фіксована винагорода за відпуск ліків

• Аптекам виплачується фіксована плата за кожну упаковку лікарського засобу, незалежно від його вартості.
• Ця винагорода компенсує витрати аптеки на зберігання, логістику та надання фармацевтичних послуг.
• Приклади:
  • У Німеччині аптеки отримують фіксовану плату (близько 8 євро за упаковку), встановлену законом, яка додається до вартості ліків, оплачених страховими фондами.

2. Часткова компенсація адміністративних витрат

• Держава або страхові організації можуть покривати частину витрат аптеки, пов’язаних із веденням документації, електронними рецептами або звітністю.
• Наприклад, аптеки можуть отримувати оплату за участь у програмах моніторингу терапії або звітування про продані ліки.

3. Диференційовані націнки

• Встановлюються диференційовані націнки залежно від вартості лікарського засобу:
  • На дешевші препарати дозволяється вища націнка, що компенсує втрати аптеки від низьких доходів на дорогі ліки.
• Приклад: У Польщі діють правила, за якими націнка зменшується зі зростанням вартості препарату, але аптеки можуть зберігати вищі доходи з дешевих препаратів.

4. Державна підтримка або субсидії

• У деяких країнах аптеки, особливо в сільській місцевості, отримують субсидії для забезпечення доступності ліків.
• Ці субсидії компенсують низьку маржинальність від продажу реімбурсованих препаратів.

5. Оплата за додаткові послуги

• Додаткові доходи забезпечуються завдяки оплаті фармацевтичних послуг, таких як консультування, вакцинація, управління терапією.
• Наприклад, у Великій Британії аптеки отримують окрему плату за участь у програмах громадського здоров’я.

6. Участь у бонусних програмах

• Страхові компанії чи державні органи можуть виплачувати бонуси аптекам, які виконують певні показники якості, наприклад, відсоток охоплених пацієнтів або ефективне використання ресурсів.

Висновок:

Компенсація за обмеження націнки в ЄС забезпечується через поєднання фіксованих виплат, диференційованих націнок, державної підтримки та оплати додаткових послуг. Такі механізми створені для забезпечення фінансової стабільності аптек і доступності ліків для населення.

Держава в країнах Європейського Союзу (ЄС) може регулювати вартість ліків, які не входять до програм реімбурсації, але це залежить від конкретного законодавства країни-члена та політики регулювання фармацевтичного ринку. Загалом, регулювання цін на некопансовані ліки є менш жорстким, ніж для препаратів, що відшкодовуються, але певні обмеження можуть бути встановлені.

Підходи до регулювання цін на некопансовані ліки:

1. Державне регулювання цін

• У деяких країнах держава встановлює верхню межу цін або граничну націнку навіть для ліків, що не компенсуються.
• Це робиться для забезпечення доступності ліків для всіх верств населення.
• Приклади:
  • У Франції регулюються ціни не лише на реімбурсовані ліки, але й на деякі некопансовані, якщо вони є життєво необхідними.
  • У Греції існує гранична націнка для всіх категорій лікарських засобів.

2. Вільне ціноутворення

• У країнах із ліберальним підходом (наприклад, у Нідерландах або Великій Британії) ціни на некопансовані ліки визначаються ринком.
• Виробники та постачальники можуть встановлювати ціни самостійно, але конкуренція стимулює їх підтримувати прийнятний рівень.

3. Індиректний контроль через податки

• У деяких країнах держава не регулює безпосередньо ціни, але впливає на кінцеву вартість ліків через податкову політику, наприклад, знижені ставки ПДВ на фармацевтичні товари.

4. Регулювання реклами та просування

• Щоб уникнути зловживань, деякі країни регулюють рекламу ліків, які не входять до програми реімбурсації. Це опосередковано впливає на їхню вартість, знижуючи витрати на маркетинг.

5. Встановлення цін для специфічних категорій ліків

• Для певних категорій (життєво необхідні препарати, ліки для рідкісних захворювань) держава може регулювати ціни, навіть якщо вони не підпадають під реімбурсацію.

Юридичні рамки в ЄС

Згідно з Директивою 89/105/ЄЕС, держави-члени мають право регулювати ціни на лікарські засоби, але вони повинні забезпечувати прозорість механізмів регулювання. Це стосується як реімбурсованих, так і нерефімбурсованих ліків.

Висновок:

Держава в ЄС має право регулювати вартість ліків, які не компенсує, але це залежить від національного підходу до ринкового регулювання. У більшості випадків такі обмеження вводяться для забезпечення доступності життєво необхідних ліків або контролю за надмірними цінами.

Підготовлено ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»