Почну з перших кроків, які українська аптечна справа отримала в спадок від моделі охорони здоров’я СРСР — Семашка. Основними маркерами аптечної справи як радянських часів, так і сучасної, в країнах сталої економіки та Євросоюзу є:

• наявність професійного статусу аптечного працівника,
• державний та професійний контроль дотримання стандартів — сучасні настанови належних практик НАП (GPP),
• структура товарообігу, на сучасному сленгу — структура продажу,
• наявність постійної та обов’язкової моделі підвищення кваліфікації фармацевтичних працівників,
• класифікація аптек за видами діяльності,
• заборона фінансової моделі просування лікарських засобів — маркетингових угод,
• обов’язкова участь в соціальних програмах держави всіма без винятку аптечними закладами,
• обов’язкова наявність виготовлення ліків в аптечних умовах в кожному населеному пункті — за виключенням малих,
• обов’язкова наявність аптек із забезпеченням населення лікарськими засобами, до складу яких входять сильнодіючі та наркотичні лікарські засоби в містах та селищах міського типу,
• наявність в аптеках рецептурних та безрецептурних відділів.

Це все мало місце в тих, «вчорашніх » аптеках СРСР, та має місце в тих «cучасних» — країнах сталої економіки та Євросоюзу нині.

Що сталося з аптекою як закладом охорони здоров’я за 30 років розбудови незалежності України та які «еволюційні бізнес-зміни» в Ліцензійних умовах стали основною причиною руйнівних процесів аптечної справи? Адже вони фактично перетворили аптеку в місце банального продажу ліків, а фармацевтичних працівників — в осіб в білих халатах, що просто дістають ліки з полиць, і для яких Кодекс честі фармацевтичного працівника, фармацевтична опіка, накази МОЗ — це лише пусті фрази з іншої планети. Головне — виконати забаганки власника аптеки, в якого тугий гаманець та безмежна влада над «кріпаком з фармацевтичним дипломом».

До речі про диплом. Україна — одна з небагатьох країн світу, де існує заочна форма здобуття вищої фармацевтичної освіти за заочною формою навчання.

Не є секретом, що найбільший супротив викликав законопроєкт № 2445 Д « Про самоврядування медичних професій», до переліку яких з великими потугами вдалося «вставити» професії фармацевтичних працівників. Адже всім, хто фармацевтичну справу поміняв на фармацевтичний бізнес, дуже важко сприйняти спокійно речі, які завжди були фінансовою гаран­тією їх майбутнього. А саме те, що заправадження інституту професійного самоврядування і разом з ним видача персональних ліцензій на надання фармацевтичної послуги перейде до компетенції професійної спільноти, а не корумпованих чиновників, наприклад. Чи як далі бути власнику приміщень аптеки, коли «фармацевтичне кріпацтво» буде скасоване, а аптека перетвориться з місця продажу ліків на місце з надання фармацевтичної послуги, а фармацевти будуть виконувати політику Міжнародної федерації фармацевтів (International Pharmaceutical Federation FIP) — ВЛАДА ФАРМАЦЕВТА У ВИБОРІ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРОДУКТУ З МЕТОЮ ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ ПАЦІЄНТОВІ (78-th FIP Congress of Pharmacy and Pharmaceutical Sciences, Glasgow, 2018).

Якою буде в майбутньому роль мережевих монопольних аптек, які шляхом картельних змов знищують, а правильніше — майже знищили аптечні заклади як заклади охорони здоров’я? Для довідки: станом на 01.01.2021 р. в Україні налічується 21 907 аптек, з них 220 мають ліцензію на виготовлення ліків в аптечних умовах (1%), 394 мають ліцензію на відпуск ліків, до складу яких входять наркотичні речовини та прекурсори (1,7%) — це не катастрофа державного рівня? Про це необхідно, в першу чергу в МОЗ, бити на сполох — але тиша. Чи то за повсякденною метушнею немає часу, чи не звертають увагу, а, можливо, не дають звертати увагу ті, від кого це залежить.

Чому Кабінет Міністрів, Антимонопольний комітет України (АМКУ) мовчать про таке явище в аптечній справі, як маркетингові угоди, без яких існування аптечних монополій — мережевих аптек неможливе? Де-факто мережеві аптеки замінили функцію державного регулятора цін на ліки, в результаті призвело до реального підвищення цін на товари аптечного асортименту в середньому на 40% від їх вартості.

Професійна конкуренція замінена комерційною, яка стала гальмом безпечного та ефективного лікування і, як результат, — неймовірних масштабів зневіра населення України в ефективності та безпеці системи охорони здоров’я в цілому.

Так, аптечні монополії — це виразка на тілі охорони здоров’я держави, яка призвела до знищення наріжного каменю сучасної парадигми охорони здоров’я — триєдиного тріумвірату — ЛІКАР — ПРОВІЗОР — ПАЦІЄНТ.

Без висвітлення цих проблем та професійного усвідомлення розміру катастрофи в аптечній справі не лише моделювати, а й мріяти про АПТЕКУ майбутнього як храм здоров’я в Україні — НЕМОЖЛИВО!

Так сталося, що нині переважна частина населення вважає, що аптека — це місце, де є можливість придбати ліки. Але цьому прикрому явищу є просте та для багатьох моїх колег неприємне пояснення — ми, фармацевти, своєю мовчанкою та байдужістю до процесів руйнації фаху дозволили перетворити себе з найшанованішої серед населення професії в торгашів ліками.

Моє та молодше покоління фармацевтів добре пам’ятають, як ввічливо та поважно ставилися громадяни до фармацевтичних працівників — де їх професійний статус та відчуття чужого болю були тим острівцем допомоги, який надавав спасіння тисячам життів. А яка ж доля ПАЦІЄНТА сьогодні — пошук аптеки, де одні й ті ж ліки можна купити дешевше — поняття «рецепт» викликає подив та обурення.

Таке поширення самолікування, та й саме поняття були відсутні в лексиконі людей, а відпуск ліків рецептурної групи без рецепта лікаря був не можливий. Лікар ніс персональну відповідальність за призначення, а провізор — за відпуск препаратів пацієнту. Хто від цього вигравав? У першу чергу, його величність ПАЦІЄНТ! В другу — виграють держава та страхова компанія (країни Заходу) шляхом раціонального використання бюджетних кош­тів на оплату придбання ліків.

Для прикладу — за часів СРСР структура товарообігу була наступною: опт (оплата аптекам відпуску безкоштовних ліків) — 80%, роздріб — 10%, медичні вироби — 10%. В Україні у 1990—1994 рр. наявні більше 80 нозологій, ліки за якими відпускалися населенню безкоштовно, тобто виключно за рецептом. Про Національну службу здоров’я України (НСЗУ) як корупційну надбудову в системі охорони здоров’я не було й мови.

Наявність інституту підвищення кваліфікації медичних працівників, в тому числі й фармацевтів, була гордістю держави, адже всі медичні працівники й фармацевти мали можливість отримувати нові знання та раз на 5 років для кожного фармацевтичного працівника було високою професійною честю реалізувати таку змогу.

Наявність кваліфікаційної категорії — це в першу чергу гарантія службового зростання, це можливість отримання додаткових до заробітної плати доплат, це можливість бути наставником для молодих спеціалістів. Рейтинг статусу аптеки визначався категорією — без наявного висококваліфікованого персоналу було неможливо надавати величезний перелік фармацевтичних послуг населенню та лікувально-профілактичним закладам.

Так, дійсно, мало місце така гірка правда, як шалений дефіцит ефективних ліків, якими сьогодні завалені полиці аптек. Але я собі ставлю постійно одне й теж питання — як при такому дефіциті ліків нам, я не помиляюся, — НАМ — ПРОВІЗОРАМ ТА ФАРМАЦЕВТАМ разом з лікарями вдавалося рятувати тисячі життів тяжкохворим пацієнтам? Пам’ятаю у 1980-х роках спалах лептоспірозу. 24/7 в аптеці готували ліки для інфекційного відділення, пам’ятаю дефіцит гідрокортизону, фуросеміду…. Але хворих практично не втрачали.

На всіх ланках супроводу пацієнта був відсутній бізнес-підхід, а лікар разом з фармацевтом стояли поруч біля ліжка пацієнта. А сьогодні у лікаря свій бізнес, у аптекаря — свій. І обидва побудовані на пацієнтові, а у нього тільки два варіанти: занеси гроші до лікарні та аптеки. А за який кошт цьому пацієнтові далі жити — це виключно його проблеми.

Згідно з міжнародною класифікацією аптек у редакції FIP аптеки поділяються за видами діяльності: громадські, госпітальні й військові та надзвичайних ситуацій. Таким чином, залежно від класифікації аптек за видами діяльності законодавчо прописані місії фармацевтичних працівників, їх роль у системі охорони здоров’я як невід’ємної складової та ступінь їх відповідальності за непрофесійне надання фармацевтичної допомоги. У країнах сталої економіки та Євросоюзу вартість ліків рецептурної форми відпуску сплачується не пацієнтом, а страховими компаніями за різними моделями фінансування. Відпуск ліків рецептурної форми відпуску без рецепта неможливий — тягне за собою втрату персональної ліцензії на надання фармацевтичної послуги.

Вивчаючи міжнародний досвід в рамках членства в статусі члена Ради FIP стосовно різних моделей підвищення кваліфікації фармацевтичних працівників, слід звернути увагу на суттєві відмінності пострадянської та існуючої в Україні систем.

Аналіз цих відмінностей свідчить, що основ­ною з них є те, що в цих країнах функцію держави як основного носія професійного контролю передано самоврядним професійним організаціям. Це надзвичайно важлива позиція держави — довіра до представників професії, яка турбується та несе не декларативну, а фактичну та солідарну відповідальність за здоров’я населення.

В Україні існує більше 200 так званих професійних організацій, які тією чи іншою мірою опікуються «своїми» проблемами, але декларують себе як професійну фармацевтичну спільноту. Ні, я не помилився, — саме своїми, а не професійними проблемами. Одні захищають виключно монопольні інтереси своїх власників, деякі піклуються про виключні преференції для ведення їх бізнесу, а інші активно беруть участь в «масовках».

Єдина в Україні професійна фармацевтична громадська організація, яка побудована за моделлю FIP, — це ГО «ВФП», яку маю за велику честь представляти як в Україні, так і на світовому рівні — FIP, відстоюючи професійну гідність фармацевтичного працівника, а не власника місць з продажу ліків.

Як приклад — супровід моделі підвищення кваліфікації в цих країнах відбувається за патронатом національних фармацевтичних громадських організацій в США — Американська фармацевтична асоціація (American Pharmacists Association — APhA), в Польщі — Аптечна ізба (Naczelna Izba Aptekarska), у Великобританії — Royal Pharmaceutical Society, шляхом запровадження тренду навчання протягом всього життя та фармацевта «семи зірок».

Саме протягом всього життя: так, в різних країнах різні моделі, але всіх їх об’єднує те, що фармацевтичний працівник, не полишаючи свого робочого місця, за винятком участі в конгресах тощо, має можливість набрати певну кількість балів. Причому частину в навчаннях, які проводять державні регуляторні органи, а частину — в навчаннях, які проводяться під егідою національних професійних організацій. Ненабрання необхідної кількості балів фармацевтом протягом року — дамоклів меч для фахівця — втрата персональної ліцензії на надання фармацевтичних послуг. Це мотиваційний інструмент, який реально працює для того, щоб бути фармацевтом «семи зірок», а не продавцем ліків у фармацевтичного олігарха.

Які аспекти фармацевтичної справи я вбачаю зрушенням в кращий бік порівняно з 30 роками тому, а що варто повернути? Звичайно, мріяти повернути втрачене — це марна справа, яка не має перспективи в реалізації.

Вищеописане — моє свідоме порівняння того, що було 30 років тому, та того, що є нині в країнах Євросоюзу та сталої економіки, куди нас ведуть, а ми йдемо, тому що там краще жити пересічному громадянину. Це зовнішня картинка, але дуже приваблива, особливо для тих, хто її сприймає лише через вікна автомобіля або розкішного номера готелю.

Що ж відбувається насправді в царині аптечної справи?

Як за часів СРСР, так і при капіталізмі спільною є наявність вимог до дотримання професійних стандартів — документи мають різну назву, а мета одна — не допустити до фармацевтичної професії випадкових людей, які не мають відповідного кваліфікаційного рівня освіти.

Як за часів СРСР, так і в наших сусідів сьогодні здобуття вищої фармацевтичної освіти за заочною формою навчання — неможливе, бо отримати необхідний та фундаментальний багаж знань таким чином неможливо. Тільки в незалежній Україні така бутафорія вищої фармацевтичної освіти здобула новий вид бізнесу — освітній бізнес.

Знищення аптеки як закладу охорони здоров’я в Україні стало можливим лише за умови злиття інтересів корумпованих державних службовців, які в різні часи очолювали підпорядковані МОЗ України структурні підрозділи, до повноважень яких входила розбудова нормативної бази, що регламентує аптечну діяльність.

Серйозно все це аналізуючи, постає одне, але дуже важливе запитання — чому корупціонерам від влади не вдалося знищити вітчизняну фармацевтичну промисловість, яка 30 років тому була на межі знищення? Відповідь дуже проста та банальна — приватизація того, що називалося фармацевтичними заводами, була здійснена колективами цих підприємств, на чолі яких були віддані своїй справі високоосвічені фахівці, які не розікрали та не розтягнули підприємства, а завдяки своїй наполегливості те неймовірним зусиллям перетворили фармацевтичну промисловість в перлину української економіки. Все це було б неможливим без добровільного прийняття на перших кроках стандартів GMP, запровадження міжнародних стандартів щодо кваліфікації персоналу та багато інших сучасних світових стандартів.

А аптеку «віддали на поталу» людям без фармацевтичної освіти та фармацевтичної моралі в серці. Звичайно, це явище притаманне не всім, хто зайнявся власною фармацевтичною справою, відкривши аптеку в селі чи містечку. Останні сьогодні часто вимушені зі слізьми на очах «уступати» свої дитя монопольним мережевим аптекам.

Протягом останніх 6 років ГО «ВФП» виступає з ініціативою до МОЗ України про створення реально працюючої робочої групи з розробки та запровадження в Україні національних стандартів Належної аптечної практики. При Уляні Супрун така робоча група при МОЗ була створена, але зі зміною міністра та куруючого цей проєкт пана Романа Ілика все відійшло в історію. З приходом нового міністра В. Ляшка та його заступника з питань европейської інтеграції — Олександра Комаріди з’явилася надія, що Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яка має бути в першу чергу локомотивом зрушення таких змін, можливо, створить реальну, а не віртуальну робочу групу, яка має відповідний досвід, а не бажання не допустити появи настанови, яка може в майбутньому стати загрозою для продавців ліків та мережевих монопольних аптек.

Одесити на таку ініціативу держслужбовців давно винайшли влучний афоризм — або в темі, або в долі, але, як показує практика, — і там, і там.

Розвиток аптечної справи в Україні у майбутньому — який він? Фармацевт ХХІ століття — в чому його роль? Побудувати майбутнє аптечної справи в еволюційному форматі чи то для себе улюбленого, чи то для фармацевтичної справи, не враховуючи помилки, неправильно прийняті рішення та прогалини вчорашнього, НЕМОЖЛИВО.

Я особисто владу розглядаю не як інструмент збагачення, а як інструмент можливості проведення еволюційних реформ, які призведуть до покращення та ефективності результатів тієї ланки, якою ти опікуєшся.

Які необхідно вжити заходи ургентного реагування з боку держави щодо спасіння АПТЕКИ як закладу охорони здоров’я. Звичайно, якщо в цьому є політична воля вищого керівництва держави. Що ж таке політична воля — це здатність вищого керівництва держави до послідовної реалізації поставлених цілей у сфері охорони здоров’я — виконання положень Конституції України.

У першу чергу створити FIRE BRIGADE — ПОЖЕЖНУ КОМАНДУ, до складу якої мають увійти лише професіонали своєї справи — фармацевти, юристи, освітяни та представники державних органів, та заборонити брати участь в роботі такого утворення представникам аптечного бізнесу — монопольних мережевих аптек.

Головними завданнями такої робочої групи мають бути:

• розробка законопроєкту «Про фармацевтичну діяльність»;
• розробка проєкту змін до постанови КМУ «Про Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)»;
• розробка проєкту постанов КМУ «Про застосування мораторію з відкриття аптек, за винятком сільської місцевості», «Про заборону фінансової мотивації просування реалізації лікарських засобів — маркетингових угод»;
• розробка проєкту наказів МОЗ України стосовно посилення відповідальності лікарів за невиписування рецептів на ліки рецептурної форми відпуску та недопущення існування тільки електронного рецепта — обов’язково має бути можливість виписування рецептів й у паперовому вигляді.

У часі всі ці задачі реально виконати команді відданих фармацевтичній справі громадян за 6 міс, причому необхідно знайти джерело фінансування цих робіт. Без вирішення фінансового забезпечення все залишиться лише на папері;

• розробка проєкту постанови КМУ про зміну моделі націнки в аптеках на товари аптечного асортименту: а саме — ввести обов’язково на ліки рецептурної форми відпуску оплату фармацевтичної послуги замість торговельної націнки, це призведе до зниження вартості ліків для населення, фармацевтична опіка стане реальним маркером та показником ефективності та безпеки лікарських засобів;

Запровадження даного механізму виключить відпуск ліків рецептурної форми відпуску без рецепта, адже єдиним маркером надання фармацевтичної послуги буде РЕЦЕПТ чи то в електронному, чи паперовому вигляді.

Ефективність аптечного закладу визначатиметься не кількістю місць з продажу ліків, а переліком фармацевтичних послуг, який залежно від рівня кваліфікації може надавати фармацевтичний працівник. Фармацевтичний працівник буде отримувати заробітну плату залежно від рівня кваліфікації, а не від виконання маркетингового продажу.

ФАРМАЦЕВТ УКРАЇНИ майбутнього — це високоосвічена та професійно віддана своїй професії особа. Основною місією ФАРМАЦЕВТА має бути його роль у роз’ясненні пацієнтам необхідності відповідального застосування ліків, яке стане основною пересторогою для подальшого розвитку поліпрагмазії, самолікування та поширення антибіотикорезистентності.

Прийняття відповідних політичних рішень державними мужами з вищеозначених пропозицій, від кого це залежить, створить підґрунтя для повернення АПТЕКИ в лоно охорони здоров’я, на аптечних полицях з’являться реально ефективні, безпечні та доступні для населення лікарські засоби, що замінять «маркетингопросувні фуфломіцини», фармацевтичний працівник стане окрасою великої сім’ї медичних працівників України, а не складовою корупційних схем у системі охорони здоров’я України.

У всі часи Україна була колискою фармацевтичної науки та освіти для великої кількості громадян як України, так і представників іноземних держав. 10 вересня 2021 р. в Україні відбудеться святкування державного рівня — 100-річчя з дня заснування освітньої колиски фармацевтів — Національного фармацевтичного університету (НФаУ).

Ця визначна дата — гордість за всю Україну, де працюють та навчають молодь фармацевтичній справі найдосвідченіший та прекрасний професорсько-викладацький колектив на чолі з доктором фармацевтичних наук, професором А.А. Котвіцькою. Я як вихованець Харківського фармацевтичного інституту вдячний долі за те, що в 1970 р. мав за честь вступити до цього прекрасного закладу освіти. Я уклінно вдячний усім викладачам, які привили мені любов та повагу до професії фармацевта. Зичу всьому великому колективу НФАУ та його студентам в першу чергу здоров’я, успіхів, сімейного благополуччя та безмежного кохання, бо без нього не може бути успіху в житті та улюб­леній професії.

Переконаний, що велика частина читачів «Щотижневика АПТЕКА» подумають, що автор цієї статті є великим мрійником, що в пронизаній в усіх сферах корупцією країні неможливо щось змінити, перемогти фармацевтичну монополію та побудувати систему охорони здоров’я з людським обличчям, — це показник зневіри в свої можливості та маркер випадковості здобуття професії фармацевта. Для цієї категорії колег маю лише одну пораду: ЛЮБІТЬ ПРОФЕСІЮ В СОБІ, А НЕ СЕБЕ В ПРОФЕСІЇ, тоді все в нас вийде.