1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Проект Закону України “Про фармацевтичне самоврядування” (далі – проект Закону) підготовлено з метою сприяння розвиткові фармацевтичного сектора економіки України, зокрема аптечної діяльності, його інтеграції у світову систему фармацевтичної діяльності, формування сучасної інфраструктури, створення сприятливих умов для фахової аптечної діяльності, задоволення та захисту економічних, соціальних та інших спільних інтересів провізорів та фармацевтів, що працюють в аптечних закладах та/або медичних закладах, а також захисту інтересів фізичних та юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості провізорів та фармацевтів через розвиток професійного самоврядування в фармацевтичній діяльності.

Професійне самоврядування – це визнана законом система взаємовідносин між усіма представниками певної професії, покликана консолідувати їх зусилля щодо співпраці з органами державної влади, суспільством та між собою, якій законом надаються певні управлінські повноваження для успішного функціонування певної професійної групи на користь усього суспільства. Самоврядування реалізується власною, визначеною законом представницькою організацією, створеною на засадах децентралізації, яка перебуває під наглядом органів державної влади.

Отже, реалізація права на професійне самоврядування відбувається через спеціальні органи професійного самоврядування, яким можуть бути делеговані окремі повноваження в порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з метою забезпечення реалізації завдань професійного фармацевтичного самоврядування.

Якщо ж проводити порівняння з громадськими організаціями, то тут спільним в органів професійного самоврядування та деяких громадських організацій буде лише одне – об’єднання за професійною ознакою, проте немає вільного вибору напрямків діяльності організації та наявний особливий статус у відносинах з державою, а саме, можуть бути підвищені права та гарантії з одного боку та обов’язки з іншого у відносинах між особами та органами професійного самоврядування або органами держаної влади.

У функціонуванні самоврядної організації дуже велику роль відіграє не лише можливість делегування державою владних повноважень органам професійного самоврядування, а й дотримання етичних норм професійної діяльності. Відповідно і професійна спільнота часто більше уваги приділяє реагуванню саме на порушення етичних приписів, що майже не має значення для публічної влади, ніж на порушення нормативних актів, за дотриманням яких слідкує держава.

При цьому, увага саме до внутрішньо професійних питань пояснюється не стільки короткою історією функціонування органів професійного самоврядування, скільки історично невеликим терміном закріплення та обмеженістю їх публічних повноважень в законодавстві держав нового часу.

Практично у всіх європейських країнах статус, повноваження та місце професійних фармацевтичних організацій в суспільному та економічному житті встановлено законом. Національні самоврядні інституції (товариства, асоціації, лікарські палати, ізби, комори, колегіуми лікарів тощо), несуть юридичну та моральну відповідальність перед державою і суспільством за якість медичної та фармацевтичної допомоги, професійну підготовку окремих спеціальностей дотримання ними норм медичної етики, безпеку та забезпечення прав пацієнтів, а також вирішують інші питання охорони здоров’я.

Крім того, Директиви ЄС вимагають, в окремих випадках стоврення таких інституцій.

Наприклад, Закон Польської республіки «Про палати фармацевтів», розроблений на підставі:

• директиви 85/432/EWG від 16 вересня 1985 року щодо координації законодавчих положень, виконавчих наказів і адміністративних наказів щодо деяких видів діяльності у галузі фармації (Офіційний Вісник WE L 253 від 24.09.1985, із подальшими змінами);
• директиви 85/433/EWG від 16 вересня 1985 року щодо взаємного визнання дипломів, атестатів та інших документів, які підтверджують наявність кваліфікації у галузі фармації, що містить засоби, завдання яких – полегшення успішної реалізації права на підприємницьку діяльність, що відноситься до деяких видів діяльності із галузі фармації (Офіційний Вісник WE L 253 від 24.09.1985, із подальшими змінами);
• директиви 2001/19/WE від 14 травня 2001 року, що змінює директиву 89/48/EWG і 95/51/EWG щодо загальної системи присвоєння професійної кваліфікації та директиви 77/452/EWG, 77/453/EWG, 78/686/EWG, 78/687/EWG, 78/1026/EWG, 78/1027/EWG, 80/154/EWG, 80/155/EWG, 85/384/EWG, 85/432/EWG, 85/433/EWG і 96/16/EWG, що стосуються професій медичної сестри, лікаря-стоматолога, ветеринарного лікаря, акушера, архітектора, фармацевта і лікаря (Офіційний Вісник WE L 206 від 31.07.2001).

А стратегічним завданням України є наближення вітчизняного законодавства до норм ЄС.

Крім того, ст. 1 Закону Польської республіки «Про палати фармацевтів» чітко наголошує, що Вища Палата фармацевтів і окружні палати фармацевтів становлять фармацевтичне самоуправління у якості професійного представництва, суспільного представництва і представлення господарських інтересів цієї професії.

Особливості законодавчого регулювання самоврядних та саморегулівних організацій в окремих сферах підприємницької діяльності закріплені в спеціальних законах, зокрема, в Законах України “Про цінні папери та фондовий ринок”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ”, “Про кредитні спілки», “Про недержавне пенсійне забезпечення” тощо.

Аналіз вищезазначеного чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що за саморегулівними організаціями не закріплена конкретна організаційно-правова форма, лише встановлено, що СРО є неприбутковою організацією.

В Україні також існують спеціальні закони, які регулюють функціонування окремих професій (“Про нотаріат”, “Про адвокатуру”, “Про аудиторську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” тощо), зазначенні організації можуть набувати статусу самоврядних організацій, як правило, з метою захисту інтересів своїх членів. Таким організаціям також можуть бути делеговані державою повноваження щодо регулювання певного виду ринку, розроблення і впровадження правил поведінки на таких ринках та/або сертифікації його фахівців, стягнення обов’язкових платежів зі своїх членів, консультаційні права у відносинах з органами держави та деякі інші. Таке делегування повноважень не є обов’язковим, що не сприяє розвитку публічно-приватного партнерства – партнерства влади, громадськості та бізнесу.

2. Цілі і завдання прийняття проекту Закону

Проект Закону спрямований на визначення правових засад створення фармацевтичної палати в Україні, встановлення організаційно-правових форм і напрямків її діяльності, а також принципів їх взаємовідносин з державою.

Прийняття проекту Закону має завданням сприяти розвиту фармацевтичної палати в частині:

• підвищення ролі громадськості у формуванні та реалізації фармацевтичної політики;
• сприяння розвитку фармацевтичного ринку та його інфраструктури;
• інформаційного забезпечення юридичних та фізичних осіб;
• навчання та підвищення кваліфікації працюючих на фармацевтичному ринку;

Слід наголосити, що фармацевтична палата є виключно професійною організацією.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проект Закону складається із преамбули, 7 статей, згрупованих у три розділи, включаючи Прикінцеві положення

За законопроектом, фармацевтична палата – це вид самоврядної професійної організації провізорів та фармацевтів, засновниками та членами якої є провізора та фармацевти працівники аптечних закладів, медичних закладів та/або науково-педагогічні працівники, яка в установленому порядку набула відповідного статусу передбаченого законодавством.

Фармацевтична палата є недержавною некомерційною професійною організацією зі статусом юридичної особи, створеною шляхом самоорганізації провізорів та фармацевтів, що працюють в аптечних закладах, медичних закладах та є працівниками наукових і науково-педагогічних закладів, яка отримала відповідний статус на підставі критеріїв визначених цим Законом та якій можуть бути делеговані окремі повноваження в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з метою забезпечення реалізації завдань професійного фармацевтичного самоврядування.

Фармацевтичні палати створюються за принципом добровільного об’єднання. Принцип добровільного об’єднання у фармацевтичну палату полягає у праві вибору входити або не входити до її складу.

Відповідно до законопроекту, членами фармацевтичної палати є обмежене коло осіб, а саме, провізора та фармацевти, що працюють в аптечних закладах, медичних закладах та/або науково-педагогічні працівники.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

В Україні на державному рівні відсутні нормативно-правові акти, які регламентують умови діяльності фармацевтичної палати, визначають її функції права і обов’язки.

Проте, сьогодні в Україні достатньо злагоджено функціонує система професійного самоврядування у представників таких професій як судді, адвокати, нотаріуси, аудитори. Законодавче закріплення питань самоврядування у межах окреслених професій визначено законами України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 року, “Про нотаріат” від 02.09.1993 року, “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року, “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 року.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Функціонування фармацевтичної палати не потребує видатків із державного та місцевих бюджетів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Закону

Створення та діяльність фармацевтичної палати сприятиме:

• створенню механізму поєднання інтересів держави та професійних учасників аптечної діяльності, підвищення ролі спеціалістів аптечних закладів у формуванні фармацевтичної політики;
• реформуванню системи управління аптечною діяльністю через делегування функцій держави фармацевтичній палаті;
• захисту інтересів фізичних та юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості провізорів та фармацевтів;
• привести законодавство України у сфері охорони здоров’я у відповідність до міжнародних стандартів, стандартів Європейського Співтовариства.

Загалом це призведе до підвищення стійкості, стабільної роботи фармацевтичного ринку.